Таміла і Андрій прожили разом 4 роки. Мали чудового малюка Сашка. Звичайна така середньостатистична сім’я. Таміла в декреті була, Андрій старався і заробити і жінці допомоги. Але як і у всіх, побут з’їв їхню пристрасть, їхні платонічні відносини. Андрій як частіше став затримуватися на роботі, Таміла все більше кричати і пиляти чоловіка.
Одного разу, дійшло до того, що вони посварилися, і Андрій не прийшов ночувати. Таміла мала право на нього кричати, хоча б тому, що дійсно дуже втомлювалася, а ще й останнім часом стала погано себе почувати.
Згодом вона все ж вирішила піти до лікаря, щоб розвіяти сумніви, впевнитися в тому, що все нормально. Задала деякі аналізи, записалася на УЗД і терпляче чекала на результати.
Лікар подзвонив коли Таміли не було вдома, щось повідомив чоловікові по телефону, той зрозумів тільки що мова йшлася про якесь захворювання, на нервах все переплутав. Жінці сказав про діагноз, коли та додому прийшла, вона вирішила подзвонити лікарю і все з’ясувати особисто, розуміла, що чоловік мало в цьому знається.
Але лікар як на зло пішов у відпустку. На 2 тижні. Ці 2 тижні були найгірші і найкращі для Таміли, мабуть за все життя. Найгірші тому, що результати були тільки в лікаря, а найкращі, бо чоловік реально подумав що їй лишилося мало, вона і сама так вважала.
Чоловік змінився, став уважніший, більше не затримувався з роботи, не ходив на футбол, проводив час з малим і з нею. Багато чого словом, переосмислив. Скоро і лікар вийшов з відпустки, виявилося що деякі проблеми все ж є, але нічого такого страшного, у всякому випадку не летально.
От тепер Таміла сидить і думає, чи змінився б чоловік, чи став би іншим, таким терплячим і ніжним, якби все було гаразд. Таміла не розуміє, чому для того, щоб стати опорою для своєї сім’ї треба, щоб сталося щось жахливе.
