Мій чоловік — ледар. Я дійсно так вважаю, хоча сама сиджу вдома з дитиною, поки він перебуває на роботі. Я вважаю, і багато жінок мене підтримають, що хатні справи — теж робота. Ось тільки «начальник» не платить і жодного підвищення. А я справляюся зі своєю роботою дуже добре.
Розповім трохи про нашу родину. Чоловік працює на заводі разом із моїм батьком. Має не найнижчий оклад, хоч тато заробляє більше. Саму цю ситуацію я розумію і нічого проти не маю. Не всі у житті стали мільйонерами. Але якщо не виходить заробити на основному виді діяльності, шукай альтернативу чи хоча б заощаджуй на чомусь.
А ось чоловік до такого не привчений. Він єдина дитина у сім’ї. Можна сказати, розпещений з дитинства. Завжди гарний настрій, жарти. З дитиною поводиться як найкращий друг, ніколи поганого слова не скаже.
До мене ставиться теж дуже добре, я навіть не пам’ятаю, щоб він хоч колись підвищував голос. Цим, якщо чесно, він мене колись підкорив.
Але! Тепер уже все інакше. Ми маємо сім’ю. Є свої потреби. Потрібне почуття впевненості та розвитку. Я часто дивлюся передачі, де різні соціологи говорять про це. І я з ними повністю згодна.
Чоловік має бути здобувачем, навіть нехай трохи грубим. Життя — адже це не казка. А так, виходить, мама завжди зла, а тато, навпаки, друг і завжди має рацію. Ось так у нас справи.
Мої батьки часто до нас навідуються. Приносять продукти навіть іноді гроші, щоб заплатити за квартиру. Що цікаво, мама стоїть горою за мене. Чоловіка не критикує відкрито, але при мені каже, що він не правий.
А ось тато відгукується про зятя лише найніжнішими словами. Який він молодець і трудяга. Як намагається та допомагає всьому колективу. Уявляєте? Зазвичай навпаки завжди.
Якось до нас зайшла мати. Справа була вдень, тому я була сама. Дитина в дитсадку, чоловік на роботі. Ми з мамою розмовляли. Вона, до речі, привезла овочів із дачі, за які чоловік їй жодного разу не подякував.
Ну ось я скаржусь їй на чоловіка, вона мені на батька. Така, можна сказати, суто жіноча розмова. Але в голові вона залишилася надовго.
Ввечері приїхав чоловік. І оскільки я була без настрою, розмова у нас не клеїлася. Ми повечеряли, він розлігся в своєму улюбленому кріслі, увімкнув ноутбук і щось дивився у навушниках. Все, це ось у нього так і відбувається щовечора. Втомлений він.
Тоді я вирішила нагадати, що мені потрібні гроші. Свята на носі потрібно піти на ринок, закупитися продуктами. Він відповів, що саме завтра їм дають зарплату, і він дасть мені потрібну суму. А поки що хоче відпочити.
Я не стала розвивати тему та випитувати, чому в нього немає грошей зараз. Плюнула і пішла спати. Адже хотіла, як мені мама порадила, провести розмову щодо того, що інші чоловіки окрім роботи мають і хобі, які ще й гроші приносять. А ось у нас чомусь навпаки. Але вилетіло з голови.
Наступного дня чоловік заявив, що дорогою додому в нього щось трапилося з машиною. А без неї він, як без рук. Тож він вирішив поїхати на СТО та віддати її в ремонт. Виявилося, що поломка досить серйозна і вартуватиме чимало. Тож у нього тепер немає потрібної суми, лише половина.
Оскільки є ще й інші турботи, крім того, щоби влаштовувати велике свято. Але нічого, завтра він позичить грошей у мого батька. Тож проблема вичерпана.
І ось тоді я вперше задумалася про розлучення. По справжньому. Нехай дитина буде без батька, я знайду іншого, не гірше. Молода ще. Але терпіти це все я більше не можу. Він не має жодного бажання розвиватися. Немає вміння і, що найголовніше, бажання заробляти, добувати. Ну кому потрібний такий чоловік?
Поки що це тільки думки, але мене більше не тягне до чоловіка. Так, він добрий і може підтримати. Але така підтримка мені не потрібна. Та й постійна добродушність також.
Чоловік має бути мужиком, я так вважаю. Подивлюся, чи зможе він якось змінитися. Але в майбутньому я точно знаю: треба щось вирішувати.
