Кажуть, чоловік не теля, з дому його не виведеш. Я ж на своєму досвіді переконалася, що будь-якого мужика можна запросто відвести на аркані, як він залишається без нагляду.
Часи зараз важкі, це всі знають. У нашому містечку кожен викручується як може. Роботи мало, добрі місця роздають за знайомствами.
Мені пощастило не тільки знайти пристойну вакансію з гарною зарплатою, а й підшукати грошовий підробіток за суміжним профілем.
Однак грошей нам все одно катастрофічно не вистачає. Чоловік влаштувався таксистом, але замовлень було мало. Плюс контора запровадила величезні штрафи абсолютно за все. Довелося бігти, кидаючи капці.
Майже два місяці чоловік лежав на дивані та розмірковував, як і на що жити далі. В інтернеті я побачила оголошення про те, що за кордом потрібні робітники різних спеціальностей.
Робота вахтовим способом. Місяць там, місяць вдома. Зарплата хороша, а за нашими мірками просто фантастична.
– Не хотілося б щоб ти їхав. Але заради таких грошей можна потерпіти, – сказала я чоловікові, і він зі мною погодився.
Ми давно одружені, обидва вже не молоденькі. Тож я навіть подумати не могла, що чоловік там когось собі знайти зможе. У сенсі іншу жінку.
Мені здавалося, він вже досить дорослий і спокійний, щоб займатися такими дурницями. Які жінки на боці, коли сім’ю підіймати треба, дітей годувати. Не до витівок, думала я.
Перші тижні пройшли нормально. Чоловік часто дзвонив, питав, як у нас справи. Розказував, що йому там дуже сумно.
Робота, звичайно, важка, але те, що після роботи їм зовсім нема чим зайнятися, він переносив ще важче.
– Нічого, коханий, потерпи, лишилося два тижні й додому.
– Скоріше б, така туга тут, якби ти знала.
Мені навіть на думку не спало запитати, а чи є там серед персоналу жінки. Ось така я наївна дурепа.
На третьому тижні чоловік почав дзвонити рідше. Я подумала, що почав звикати, знайшов, мабуть, чим зайнятися. Може, містом став гуляти чи потоваришував із кимось.
Ага, потоваришував, та ще і як. Наприкінці місяця чоловік сухо повідомив, якого числа повертається.
Додав, що зустрічати його не треба, мовляв, сам дістанеться до дому. Не треба так не треба, я ж говорю, він у мене великий хлопчик.
Того дня я була допізна на роботі, повернулася, коли діти спали, а чоловік сидів на кухні. Його похмурий вигляд мене одразу збентежив.
– Щось трапилося, ти чому такий нерадісний? – Запитала я.
Чоловік таїти нічого не став, а одразу виклав, що там, зустрів дуже цікаву людину – жінку.
– Розумієш, вона теж поїхала заробити. Давно у шлюбі, але з чоловіком, як і нас із тобою, її нічого не пов’язує, – плутано пояснював чоловік.
Ось так новини нас, виявляється, нічого не пов’язує.
– Про що ти кажеш, як це у нас немає нічого спільного? А як діти? – ніяк не могла зрозуміти я.
Поступово до мене дійшло. Чоловік зустрів іншу жінку і тепер хоче бути з нею. І це після того, через що нам із ним довелося пройти.
Зʼявилась баба прибрала мого мужика до своїх рученят. Вона, може, для того й поїхала, щоб знайти кращого чоловіка.
Чоловік підтвердив мої припущення:
– У них дітей немає, живуть дуже нудно. Він її не розуміє, а вона така людина хороша!
Уявляю цю “хорошу” людину, яка не гребує чужими чоловіками.
– Ти вважаєш, що забрати чоловіка з сім’ї, батька у дітей, це нормально? Хто вона після цього скажи мені? – Напирала я на чоловіка.
Залишатися з ним в одній квартирі я просто не могла, тож попросила його піти та переночувати в друга.
Як пояснити дітям, що тато більше не буде з нами жити? Та й чи можна взагалі серйозно ставитись до його рішення піти з сім’ї?
Я більш ніж впевнена, що все це тимчасово. Він до ладу і не знає ту жінку. Там, за кордоном, на самоті та далеко від дому, йому могло здатися все, що завгодно. Від туги на стіну лізуть, кажуть у народі.
Але навіть якщо він усе усвідомить і вирішить до мене повернутися через місяць чи два, як мені вчинити? Вибачити таку зраду я теж не можу.
Просто ганьба – дорослий мужик поїхав на заробітки та повернувся, як молодик якийсь, з іншою жінкою. Над нами все місто сміятиметься, як у вічі людям дивитися.
Не можу описати своє розчарування. Стільки років я довіряла йому, вважала його надійним, справжнім кам’яним муром. Що ж, виходить, його навіть у магазин небезпечно відправляти?
Хто знає, яка спритна бабуся його підчепить і поведе до себе додому. Не розумію таких розлучниць. Невже вони розраховують збудувати щастя на чужій біді? Адже в неї вдома свій чоловік, якому вона теж робить боляче.
Загалом не знаю, яке рішення прийняти. І жити з таким зрадником не зможу, якщо він наважиться повернутись. І відпустити його, взяти на себе таку ганьбу, теж страшно.
Іншого чоловіка у моєму віці знайти складно. Та й дітям батько потрібен, як не крути. Не уявляю, що робити, як знайти вихід із глухого кута. Чорт мене смикнув відправити чоловіка на заробітки, здалися мені ці гроші!
