В останнє Олена говорила з Петром об 11 вечора. Він сказав що сідає на маршрутку, точніше чекає її на зупинці. Їхати було 10 хвилин, ще 10 йти пішки. Коли вона прокинулася о 2 ночі, забила на сполох, чоловік телефон не брав. Вона свекрусі подзвонила, просила щоб ті допомогли його знайти. Вдома діти 4 і 7 років. Що робити, куди бігти, вона набирала всіх знайомих і родичів, перепитувала по друзях, навіть подзвонила тій жінці, що кілька років назад намагалася забрати Петра з сім’ї.
Почала обдзвонювати лікарні та морги, якраз приїхала свекруха. Вони зібрали дітей і разом поїхали до роботи, звідти по колегам Петра. Але марно. Олена відправила свекруху з свекром з дітьми додому, а сама йшла по тій дорозі, кудою мала їхати маршрутка, заглядала в кожну щілину, намагалася вдивлятися в чагарі і кущі, набирала його знову і знову, телефон вперто мовчав.
Вже майже дійшовши додому він подзвонив їй, спитав що за переполох, вона не говорила, вона кричала, що є сили, питала де він чи все нормально, а коли закінчила говорити, то просто впала на коліна і молила Бога щоб чоловік живим дійшов додому.
Тим часом іншою дорогою приїхала свекруха з дітьми, і вирішила поїхати і забрати Петра додому. Олена не знає про що вони там по дорозі розмовляли, але свекруха просто сказала лягати спати і ні про що не говорити.
Вона не могла заснути цілу ніч, точніше те, що лишилося від ночі. Зранку всім було вставати на роботу, Оленка і звуком не обмовилась про вчорашню пригоду, не спитала нічого, не кинула жодного звинувачення. А тепер от сидить на роботі і думає, що робити, чи правильно вчинила, де він був і як далі жити. Що порадите, забути все і зробити вигляд що все нормально, чи влаштувати допит?