Життя будь-якого українця змінилося після повномасштабного вторгнення. Звичайно перед усіма українцями постали непрості виклики, перед нами також. Але я дуже різко засуджую людей, які хочуть списати на війну усе на світі.
Мене звати Маргарита і мій чоловік скнара. Я здогадалася про це задовго до весілля і прийняла це. Ми у шлюбі 16 років, маємо донечку. Я любила свого чоловіка у день весілля, люблю і сьогодні.
Артем завжди шукає, що проконтролювати у фінансах і де б зекономити. Я сдаю йому чеки, показую яку кількість зарплати мені нараховано. Я можу ходити до економ магазинів, але не можу до елітних. Він мене повчав, навчав і я так звикла.
Ми живемо у соціумі, тому не помічати, що мою сободу урізає чоловік, я просто не можу. Якщо подружки пропонують іти в дороге кафе, то я маю відмовитись. Це як приклад. Якщо є недорогий одяг для дівчинки, то не можна купити дорожчий, навіть якщо дитина дуже просить. Скандал не забариться.
У противагу стражданням ми маємо добрі валютні заощадження і власне житло. Я протестувала, але зараз починаю помічати, як люди, що ще не заробили на квартиру, всюди викликають таксі і витрачають шалені гроші на зовнішність. Мені з них і самій вже смішно. Я маю тверду землю під ногами і це завдяки розсудливому Артему поруч.
Та останні місяці він мене бісить. Де б не заходили фінансові питання він із гордістю заявляє, що ми економимо, бо такі часи. Так і говорить “закупили дитині одяг подешевше, бо маємо бути обережні з витратами, війна ж, раптом що”. Або “ні ми у кафе не прийдемо, війна, нащо розкидатись коштами”. І з останнього “купили дружині вживаний телефон, він точнісінько як новий, ми би так не економили, але війна”.
На слові війна він обов’язково робить дуже пихатий вираз обличчя. Я не знаю для кого цей цирк. Я ж знаю правду, мені от смішно. Вживані речі для нас завжди були ок, не їсти по закладах також. Нащо прикриватися війною. Чи він сам собі боїться зізнатися, що ми завжди так і жили?
