Незважаючи на те, що мені виповнилося 29 років, щороку я святкую свій день народження двічі. Перший раз у дату, коли я безпосередньо народився. А другий – коли врятувався від пожежі.
Точніше, врятувала мене старша сестра. Винесла у повітря хвилин на 20 раніше, ніж приїхала пожежна машина. Очевидно, що вони б нізащо не встигли.
Історія насправді досить банальна. Я — семирічний дурбецал, побачив по телевізору, як робиться карамель. Для цього потрібно розтопити цукор на сковороді, довівши його до рідкого стану.
Батьків не було вдома, тож я вирішив поекспериментувати. Відразу цукор топитися не захотів, тож я вирішив почекати в іншій кімнаті. І благополучно відволікся на мультики, доки зі сковороди пішов густий дим.
Як потім нам розповіли, першою спалахнула штора, а потім і вся кухня. Почалося задимлення. Добре, сестра раніше повернулася зі школи і винесла мене на повітря. Вона вчинила як справжня героїня.
Мама з татом навіть на мене не сварилися. Трохи пожурили, та й на цьому кінець. Але сестра в сім’ї стала справжньою улюбленицею. Вся увага припадала їй. А мені мама постійно нагадувала про той випадок і завжди радила ще раз подякувати сестрі за порятунок. Навіть через двадцять років. Можете собі уявити?
Ми виросли. Я подався у сучасні технології, вивчився на програміста. Ця професія дала мені можливість добре себе забезпечити, багато де побувати, побачити велику кількість цікавих країн, людей. А ось у сестри, на жаль, справи були гірші. Моєї провини в цьому немає, вона просто не встигала.
Спочатку вона працювала за фахом, потім подруга порадила їй піти у салон краси. Там платили більше, робота їй до душі. Вії, нігтики, кутикули … В принципі, я був за неї радий. А потім вона познайомилася з Віктором, з яким, згодом і побралася.
Цей тип мені не подобався із самого початку. Маленькі, вертляві очі. Чергова посмішка на обличчі, обрамленому ідеальною щетиною. Худющий, постійно у гарному настрої. Не буває таких людей у реальному житті, хіба що якщо старанно грати їхню роль. Коротше, я переживав за сестру, але вона в цьому Вікторі розчинилася зовсім. Тільки про нього розмов і було.
Я сподівався, що мати буде на одному боці зі мною. Але й вона теж піддалася чарам цього притворника. Найсмішніше, що коли ми зустрічалися разом, мої ж родичі ставилися до мене набагато прохолодніше, ніж до Віктора. Рідна мати садила його ближче до себе, ніж мене. Сміялася з його жартів, хоча мій гумор вона не сприймала зовсім.
Ну, Вітя ж був до того ж бізнесменом. Це я просто цілими днями на дві кнопки натискав. А тут ділова людина із знанням життя та такими знайомствами, що аж дух захоплює.
Як я не намагався розпитати, який саме бізнес у мого зятя, конкретної відповіді отримати не вдавалося. Занадто широкий діловий діапазон. Інакше кажучи, не для посередніх умів.
Тому я був здивований, коли через 3 місяці після їхнього весілля Віктор запросив мене зустрітися з ним. Навіщо такій зайнятій людині міг знадобитися звичайний натискач кнопок? Ну, звичайно, для справи. І не простої, а навіть прибуткової.
Тільки щоб у неї увійти, потрібні були гроші. А готівки, як відомо, серйозні бізнесмени на руках ніколи не мають. Вона вся «крутиться і приносить прибуток», якщо хтось не знав.
Йшлося про позику кількох тисяч вічнозелених. Не смертельно для мене, але погодьтеся, сума не маленька в наш час. Все сімейство було в курсі. План був такий, що я «трохи допомагаю» сім’ї рідної сестри. А вони на виручені гроші роблять перший внесок в іпотеку, на квартиру – їхньої мрії. Як ви розумієте, прибуток обіцяв бути нехилим.
Але ні за місяць, ні за півроку обіцяний «профіт» так і не з’явився. Хоча до цього часу, за нашої домовленості, мої гроші вже мали бути в мене. Зізнатись, я сам трохи забув про них, бо на голову впало багато роботи. А зять якось не дуже траплявся у полі зору. Але ще через 3 місяці у мене почали виникати справедливі питання з приводу моїх «вкладень».
Якраз на носі був мамин день народження. Я хотів, поки був шанс, десь осторонь поговорити з Віктором про ситуацію, що склалася. Але він першим узяв слово.
Попросив перед усіма уваги, підвівся і добрих кілька хвилин розписував, який я молодець, що допоміг їхній родині у скрутну хвилину. І що вони вдячні мені за надані кошти, які, звичайно, повернуть, коли для цього виникне така можливість.
Тобто мої гроші з моїх «100% інвестицій, що окупаються» перетворилися на звичайний борг. І не простий, а в борг для рідної сестри. Що по суті, звичайно ж, перетворює його на подарунок.
Мало того, реакція на таку новину була дуже радісною. Мої батьки всіляко підтримали зятя, а батько навіть співчутливо поплескав його по плечу. Я так розгубився, що навіть не став протестувати. Тільки плескав очима і безглуздо посміхався, коли Віктор прийшов потиснути мені руку.
Але у будь-якій ситуації треба знаходити позитив. Нехай ці гроші я втратив. Нічого, зароблю ще, маю нагоду. Вітя став другим сином для моїх батьків, а сестра любить його ще більше ніж раніше. Але на сімейних зустрічах, та й у приватній розмові, мама більше не дістає мене з темою про мою минулу провину. Не вимагає і не радить мені подякувати сестрі за порятунок за будь-якої зручної нагоди.
У цьому плані тепер я вільний. Чи це коштувало таких грошей? Я відповім: так. Адже тепер я морально і перед сестрою відповів за той день. Принаймні я так відчуваю.
Чи зблизив цей факт нас із Віктором? Звичайно ж ні. Але тепер я не дуже переживаю за те, що він є чоловіком моєї сестри. Такі, як він, точно не пропадуть. А значить, і з нею теж все буде гаразд.
Щасливий кінець? Я думаю так. Ніхто не постраждав, окрім моєї кишені. Але це сім’я, і на фінансові дрібниці треба дивитися крізь пальці. Це ж лише гроші. Я ось думаю так. А як ви вважаєте?
