Чоловік старанно робить із себе жертву, яка постраждала через мою меркантильність. Він же думав, що в нас справжнє кохання, а я все вимірюю грошима.
Це його правда, а ось з мого боку все виглядає зовсім інакше. Але доводити щось чоловікові я не бачу сенсу, бо він вже обрав зручну лінію поведінки.
Ситуація виглядає так: коли ми тільки одружилися, чоловік заробляв добре, тисяч на двадцять більше за мене, але я не сиділа на стільці рівно, а прагнула робити кар’єру.
Мене аж ніяк не обмежувало, що я заробляю менше за чоловіка, всі свої кар’єрні звершення я робила для себе, для власного морального задоволення. Приблизно за два роки я наздогнала чоловіка в розмірі зарплати, а ще через рік перегнала. Але ми не поділяли на твоє моє. Це наші гроші, на які ми купили будинок.
Купили будинок, все обставили, обжили на свій смак. Настав час вже подумати й про дитину, але я хотіла отримати чергову посаду, а вже з неї піти в нетривалий декрет.
І в цей час чоловік зі скандалом звільняється з роботи. Історія там темна, я правди не знаю, але чоловік заявив, що на нього там повісили якісь чужі косяки, чужу розтрату, а він ні в чому не винний.
Оскільки чоловіка не притягли до жодної відповідальності, а звільнився він, за його словами, самостійно, то немає причин не вірити словам чоловіка.
Але річ навіть не в цьому. Чоловік втратив роботу і не поспішав шукати нову. Пояснив, що занадто багато нервів втратив під час тієї негарної історії, тому йому тепер треба трохи прийти до тями, а потім вже шукати нове місце.
Я не проти, кожен має право втомитися, мій чоловік також. Моєї зарплати нам на двох вистачить. І чоловік почав відпочивати, доки я працювала і рвалася до нових вершин.
Він відпочив два тижні, три, місяць. На четвертому місяці відпочинку я таки уточнила у чоловіка, коли він збирається влаштовуватися на роботу, бо три місяці на відпочинок, я гадаю, цілком нормально.
Чоловік оголосив, що вже почав шукати роботу, але поки що зрушень немає. Обіймати низьку посаду він не бачить сенсу, а посад його рівня йому під руку щось поки що не трапляється.
Гаразд, через брак кращого прийняла цей варіант. Хоча мене стало дратувати, що чоловік удома просто лежить чи займається своїми справами. Приготувати, прибрати, сходити в магазин – цим усім займалася наймана помічниця, так вона і продовжує цим займатися. Чоловік нічого вдома не робить.
Але якщо спочатку мене це не дратувало (відпочиває все-таки людина), то з часом почало. Це що за домашня тваринка така, у якої немає жодних обов’язків, лише суцільні права?
Мені не потрібний чоловік-домогосподарка, мене цілком влаштовує робота нашої помічниці. Мені потрібен чоловік-партнер, чоловік-здобувач, зрештою.
Я майже рік терпіла чоловіка, який просто прикрашав собою будинок та під’їдав продукти з холодильника. Хоч він і казав, що шукає роботу, але я не вірю в це. Щось за цей час можна було знайти. Навіть моя серйозна розмова про те, що я хочу дитину, чоловіка не спонукала на трудові подвиги. Він кліпав очима і казав “давай заведемо”.
А в декреті хто сім’ю годуватиме, я? Тоді мені простіше взагалі одній народжувати та не дратуватися на цього диванного лежака. Сенс від нього? Що в ліжку не так порожньо?
Чоловікові я виплеснула все, що накипіло, сказала, що подумую про розлучення. Чекала різної реакції, але те, що він видав, мені взагалі на думку не спадало.
– Ось таке у нас, значить, кохання? Без грошей я тобі не потрібний? – пафосно заявив чоловік.
Класно вивернув, прикопатись складно. Якби справа була в грошах, то я б через місяць вже покинула його, а не годувала цілий рік. Мені просто не потрібний домашній тюлень, я хочу бачити поряд із собою чоловіка, за якого виходила заміж.
Як із поліном розмовляти. Він дудить у свою дуду, нікого не чує, всім на мене пожалівся. Я ж все твердіше переконуюсь, що треба розлучатись і планувати дитину для себе, а там вже куди крива виведе. Рік змогла утримувати дорослого мужика, то й няню якось вже зможу.
