Чоловік так серйозно був налаштований на весілля, що мене це дуже злякало

Це були якраз вихідні до Дня Незалежності, як пролунав дзвінок він мого давнього знайомого. Не кажу, що ми з Олегом дуже близькі друзі, але знаємось, та й вже добре.

– Давай зустрінемось, кави поп’ємо, побазікаємо про те про се? – Саме в той у мене планів не було, тому без задньої думки погодилась на пропозицію. Десь через пів годинки він давай мені плакатись.

А суть була ось у чому. – Зрозумій мене правильно. Я вже не пацан. Мені потрібна сім’я та діти. – Все добре, але до чого тут я?

Ось кажуть, що всі дівчата хочуть заміж. А є ще особлива категорія в “активному пошуку”, яких чоловіки за п’ять кілометрів обходять, тому що бояться, що їх захомутають.

Скажу більше, не тільки дівчата таким користуються. Але від них хоча б це очікувано, а ось з боку чоловіка така поведінка виглядає досить дивно.

Я недавно сходила я на побачення. Ну як побачення – знайомий покликав кави попити, поговорити про життя.

І ось слово за слово, і я зрозуміла, як же він хоче сім’ю та дітей, що у нього для цього все готово, навіть в квартирі є дитяча кімната. У самотнього чоловіка. В квартирі. Дитяча. Кімната.

Саме так, повільно і здивовано я прокручувала ці слова в голові.Це ще не все. У нього в шафі лежить якесь дороге взуття, в якому він, виявляється, має піти на весілля – своє весілля.

Ну дівчата люблять весільні сукні приміряти, вибирати яка ж вона буде, навіть коли і нареченого немає на горизонті. Та щоб чоловік заздалегідь придбав взуття – чула вперше.

А потім Олег запросив мене додому. Каже, що одною кавою ситий не будеш, а вдома у нього котлетки, салатик, сухеньке-червоненьке…Заодно обіцяв показати дитячу кімнату і брендове взуття.

Я чомусь запрошення не прийняла. Відразу стільки “термінових” справ звалилося, довелося бігти, аж п’яти виблискували. Здається мені, що я не перша і не остання його “наречена-втікачка”.

You cannot copy content of this page