Хочу поділитися нашою сімейною історією. У нас троє неповнолітніх діток, найменшому 9 рочків. Живемо ми не надто багато, проте щасливі разом. Ми з Владом брали шлюб, коли я вже була при надії.
Перші роки сімейного життя щасливими назвати складно. Чоловік не заробляв нормально, вдома допомагати не поспішав. Пішло багато моїх нервових клітин на те, щоби навчити його бути нормальним чоловіком.
Іти з роботи додому, наприклад. Разом прибирати чи купувати продукти. Звичайні побутові питання виводили його з себе. Та я не здавалася. Нехай я остаточно вбила усю ніжність між нами та головне, що навчила його не бути гостем у власному домі.
Ми були на грані розлучення, коли вдома було двоє діток. Моїх хитрощів вистачило на те, щоб ми стали батьками втретє. Я певна, що вже давно б жила сама, якби не завагітніла тоді найменшим сином. Чоловік врешті-решт змирився з тим, що холостяцьке життя закінчилося.
Я не працюю, бо троє діток і родина на мені. Куди ж я піду. Чоловік особливих амбіцій не проявляє, має посередню зарплату, але якось викручуємося.
Незодавно я дізналася, що тітка Влада, яка разом з чоловіком давно емігрувала у США, активно пропонує допомогу. Каже, що через війну переживає, як він і як його діти. Але Влад ствердно відмовився.
Так мені розвовіла Владова сестра. Каже, яка ж тітка Оленка крута, поїхала, досягла там хорошого рівня життя, може не лише про себе потурбуватися, а й допогти хоче і може.
У мене визрів план. Переписала номер тієї Олени і написала їй сама. Сказала, що важко жити. Розповіла, що дітям не вистачає на їжу та зимовий одяг. Відправила знімки нашої родини, багато фото дітей. А потім скинула реквізити своєї картки. Олена передзвонила одразу, сказала, що зі мною не знайома, діти на Влада не схожі і якщо буде допомагати, то конкретно племіннику.
Все ж таки, мати якісь валютні надходження було би дуже добре для нашої родини. Як переконати Влада прийняти її допогу?
