Живемо з чоловіком вже три роки. Чотири місяці тому стали замислюватися про дітей. Спочатку намагалися зробити дитину по-старому)))
Але не вийшло. Пішли по лікарях. Думала, що безплідна я, але з’ясувалося, що це чоловік не здатний мати дітей. Стали розбиратися і з’ясувалося, що в дитинстві він перехворів на епідемічний паротит. Лише малий відсоток від перехворілих чоловіків не може надалі мати дітей. Мій чоловік потрапив в той самий “малий відсоток”.
Стали замислюватися над альтернативними варіантами. Перебрали наступні:
Усиновлення / удочеріння
ЕКО
Вирішили відмовитися від штучного запліднення через те, що великий ризик того, що може з’явитися на світ кілька малюків. Але ми хочемо поки одного, та й абортувати “зайві” плоди якось зовсім не хочеться. Вирішили зупинитися на усиновленні.
Але з’ясувалося, що усиновити теж не так-то просто. Виявляється, що теж є свої черги. Пропонують в основному не просто хворих дітей, а важко хворих, розумово відсталих. Але я навіть зі здоровими досвіду спілкування не мала. І якщо чесно, то боюся брати відповідальність за долю хворого малюка. Вважайте мене сволотою безсердечною … Я боюся.
Чоловік запропонував недавно, щоб я переспала з його другом. Він уже обговорив всю ситуацію з його другом. Той навіть довідки і аналізи взяв в поліклініках. Але мені якось не хочеться зраджувати чоловіку. Та й як я потім буду з його другом спілкуватися? Уявляю сюрреалістичність таких діалогів:
– Привіт як справи?
– Все добре. До речі, непогано ти мене рік назад! Дивись якого народила! Тільки ти на нього прав не маєш!
Або:
– О, Костя, проходь, водичку будеш? Що вирячився? Двох раз з тебе вистачило!
Так чи що?
Жах якийсь. І як бути потім з чоловіком? Дозволити йому кого-небудь з моїх подруг від…., щоб були квити?
Відмінна свінгерська сімейка виходить, чесне слово …