Чоловік кричить, що я ненормальна, раз пошкодувала грошей на лікування його матері, мовляв, на такому не економлять. Але тут саме той випадок, коли можна було й заощадити, нічого не змінилося б.
Свекруха спокійно могла б ходити та безкоштовно здавати аналізи. Так, довелося б поїздити, у черзі посидіти, але їй це під силу. Вона не лежала пластом у важкому стані.
Ось сил їздити здавати аналізи та робити обстеження у неї немає, а щодня приходити до нас через все місто з двома пересадками – на це сил достатньо.
Ходити по квартирі, давати мені цінні вказівки, лізти в усі кути – на це у свекрухи сили є, а поїздити та безкоштовно пройти обстеження вона хвора та стара.
Тому треба вибрати одну з найдорожчих клінік області, обов’язково в обласному центрі, щоби ще й проживання там довелося оплачувати, і їздити туди.
Їй у нашій лікарні поставили діагноз, призначили аналізи та дообстеження для подальшого лікування. Свекруха порадилась зі своїми подружками, які жодного разу не лікарі, але вони вирішили, що наші лікарі нічого не знають. Тобто діагноз поставили неправильний.
Вона поїхала до центру, записалася на прийом до приватної клініки. Чоловік сплатив мамі дорогу туди, назад, проживання в тому місті сплатив – винайняв квартиру, щоб мамі було комфортно.
Свекруха пройшла обстеження, які теж коштували чимало, влетіло в копійчину. Чому вона не могла їх зробити в нас безкоштовно? Та я вже писала, бо сил у неї немає, здоров’я не вистачає.
Нам ця дорога, проживання, аналізи, знімки, УЗД та консультації вийшли майже у сорок тисяч. Тільки заради того, щоби діагноз підтвердили.
За моєю логікою, свекрусі слід повертатися додому, тут продовжувати лікування, тому що діагноз поставили вірно, що підтвердили інші лікарі з платної клініки.
Але вона вирішила, що якщо вона все одно в столиці, то й лікуватися буде там же. Їй там усе так сподобалося. Там усі такі ввічливі, дбайливі, уважні. Ще б пак, за такі гроші!
Стаціонар, лікування, додаткові аналізи, які, на мою думку, не потрібні були в принципі, просто викачували гроші. Все це нам вийшло ще майже сто тисяч.
Це були всі наші відкладені на декрет гроші плюс ще чоловік вліз у борги. Я про це дізналася, коли свекруха вже повернулася щаслива та задоволена.
Коли я стала чоловікові висловлювати претензії, що це були наші з ним загальні накопичення, та ще й усі, чоловік вибухнув і почав кричати, що не збирається економити на здоров’ї матері.
Та я навіть не заїкнулася б про економію, якби насправді їй могли допомогти тільки там. Але вона ж у нас вирішила, що хоче, щоб із нею як із царицею поводилися. Хоча те саме лікування, нехай і довше і не так комфортно, вона могла отримати й в нашій лікарні.
Цікаво ще те, що коли я чоловікові натякнула, що хочу народжувати в платній клініці, він почав кричати, що я зовсім розумом втратила, це ж такі гроші.
– І в нашому місцевій лікарні нормально все буде!
Дитина звісно зʼявилася, але я навіть згадувати не хочу цей жах. Проте безкоштовно. А свекрусі все за найвищим розрядом влаштував. Я думаю, що наша сім’я вже приречена. Наразі вирішую, коли краще подати на розлучення: зараз чи після виходу з декрету.
Перебувати поруч із чоловіком гидко, бачити задоволену пику свекрухи теж, грошей у сім’ї майже немає. Як в наш час можна жити без подушки безпеки?! Думаю, варто їхати до батьків і подавати на розлучення.
