Не довіряйте своєму серцю, воно часом помиляється…
Усвідомлення того, що я вийшла заміж за негідника прийшло лише тоді, коли пішла любов. Коли я зустрічалася з чоловіком, то у мене було відчуття: “О боже, який він класний!”. Чим менше я любила цю людину, тим гірше ставилася до нього було. Причому чоловік сам винен в тому, що я і інші люди стали до нього так ставитися.
Для нього не складає труднощів образити людину. Причому він навіть не помічає, коли ображає людей. Робить це як би між іншим. Впевнена, що він навіть не помічає, як часто ображає і принижує людей. Причому робить це скрізь: з сусідами, продавцями, випадковими співрозмовниками, родичами … та й зі мною теж.
Хоча коли бігав за мною, то ніяких образ, нічого такого не було. Все дифірамби співав.
Мабуть, заряд позитиву вичерпався, коли домігся бажаного і зробив мене своєю дружиною. Чим довше жила з чоловіком тим краще розуміла його лукаву натуру. Він ненавидить усіх і кожного, але намагається приховати свою відразу до людини, якщо вважає, що людина буде корисна. Може навіть злегка полебезіть. Але як тільки розуміє, що мета досягнута, то зриває маску і поводиться як завжди, тобто хамовито.
Так було зі мною. Так відбувається і з новою “любов’ю” чоловіка. Я адекватно сприймаю те, що у нього вже є інший об’єкт обожнювання, тому що ми почали шлюборозлучний процес. Добре, що у мене розуму вистачило не народити від нього дитину, а то б так просто не викрутилася.
Що хочеться сказати? Дівчата, дивіться в обидва ока і не довіряйте своєму серцю. Серце часом помиляється.
