Часто молоді сімʼї розбігаються не тому, що їх щось не влаштовує одне в одному, а тому, що їм хочеться урвати більше емоцій від життя. Познайомитись з великою кількістю людей, потусуватись і так далі.
Раніше така поведінка рішуче засуджувалась. А тепер свобода. Всім начхати. Зрада і в шлюбі не завжди вважається поганим вчинком. А без обручки на пальці і поготів.
Мені особисто подібна поведінка не здається нормальною, але я певною мірою можу зрозуміти сьогоднішню молодь. Стільки всього цікавого, стільки можливостей.
Можна полетіти буквально у будь-яку точку світу. Тільки побажай і збери хоч якусь суму грошей. Економкласом діставатись менш комфортно, але це все одно не порівняти з тим, як було раніше.
Коли я була ще досить молодою, я теж любила тусовки та клуби. В принципі, на одному з таких заходів я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. І вважаю це цілком нормальним. Те, як я живу своє життя, я вирішу і без вас, дякую.
Зі Славком ми довго зустрічалися. Невдовзі почали разом жити, і в нас склалися чесні, довірчі відносини. Я завжди говорила і говоритиму, що щоб стати щасливою парою, партнерам потрібно стати в першу чергу друзями. А потім уже закоханими і таке інше. Розуміти одне одного – важлива частина співіснування.
Потім, коли тусуватися стало вже якось не за статусом, ми з головою вдарилися в роботу. Я знайшла один добрий офіс, де дизайнерам працювалося дуже зручно. Чоловік пішов у своє програмування, де я нічого не розумію. Але зарплата у айтішників висока, тож мені було гріх скаржитися.
Ми багато працювали, проводили вечори разом, постійно куштували нову кухню, подорожували. Загалом, я можу з усією сміливістю заявити, що це був найкращий час у моєму житті.
Що може бути краще? Для себе я вирішила, що мені більшого й не треба. Тому що тоді мене в житті влаштовувало буквально все.
Але казка не може продовжуватися вічно. І, звичайно ж, хтось із нас мав усе зіпсувати. Щоб ви розуміли, я навіть зрозуміла б Славка, якби він зрадив мені. Було б прикро, але я так його любила, що це навіть не змінило б мого ставлення до нього. Але він усе зіпсував зовсім іншим способом. Зробив мені пропозицію.
Спершу я навіть не зрозуміла каверзи. Ми відіграли шикарне весілля. Медовий місяць взагалі нагадав мені юні роки, коли довкола одне суцільне свято, а енергії стільки, що вистачить на тиждень без сну. Але після медового місяця настали сірі будні.
Слава якось змінився. Ми вже не сиділи ввечері біля вікна з келихами в руках. Не дивилися серіали, закутавшись у ковдру. Тепер він брав додаткову роботу і сидів у кабінеті. Все хотів заробити якомога більше, адже «хто його там знає, що буде в майбутньому».
Мені було нудно та самотньо. Але на всі мої скарги Слава відправляв мене йти займатися прибиранням або сходити на йогу, наприклад.
Рутина вбиває романтику. Звичайно, в сучасному світі ми користуємося благами цивілізації та прискорюємо процеси, наскільки це можливо. Розумні пилососи забирають порох. Посудомийка справляється з посудом. Але сенс у заощадженому часі, якщо його нікуди подіти? Пильнувати в монітор наодинці набридає дуже швидко.
А потім Слава зробив цей крок. Який змінив все наше життя. Він запропонував завести нам дитину.
«Навіщо ми ж так добре жили?! Я не хочу товстіти, псувати здоров’я, народжувати. Навіщо, хіба нам погано вдвох?!»
Після цих слів чоловік так напружився, що я зрозуміла, що це вибір без вибору. Або так, або нічого. І я піддалася.
Народження дитини пройшло за звичайним сценарієм. Було важко, але, дякувати Богу, на організмі це ніяк не сказалося. Я навіть не сильно погладшала. Лікарі сказали, пощастило із генетикою.
Слава дуже підтримував мене із дитиною, буквально не відходив від нас. Купив купу речей, взяв відпустку. Претензій до нього в мене не могло бути і не може.
Але лякало інше: у мене зовсім не було інтересу до власного сина. Просто якась крихта, що увесь час заходиться плачем. Та й на вигляд зовсім не такий, як на милих фото.
Кажуть, матері зачаровуються запахом своїх дітей. Мене ж швидше від нього нудило. І я зовсім не могла збагнути чому.
Точніше, мені навіть не хотілося про це думати. Думками я була десь далеко, як людина, котрій довго не давали відпочити, а потім дозволили прилягти. Але тепер її мучило безсоння.
Згодом нічого не змінилося. Для мене не було різниці, моя це дитина чи чужа. І зараз її також немає. Просто, буває, набридне вся ця канитель. І ще Денис, так ми назвали сина, кричить не перестаючи.
Це дратує, виводить. А я нічого не можу вдіяти. У тому числі із собою. Хтось скаже, що такі, як я, це безжальні люди. Адже як можна не любити дитину?
Нещодавно я одягалася на зустріч. Важливу по роботі. І мені потрібний був відповідний з нагоди костюм. Тільки я одяглася, Денис почав плакати. Зазвичай його треба потримати на руках із яскравою іграшкою. І тоді він заспокоювався. Але цього разу він вирішив ще й зригнути на мене.
Костюм зіпсований, все нанівець. І я не витримала, сама почала кричати на сина. Просто не стримала себе і впала в істерику.
А Слава, котрий все це побачив, мовчки забрав дитину в мене з рук і відніс до себе. Тепер він каже, що давно помітив моє ставлення до малюка. Раніше він гнав від себе ці думки, але тепер уже точно переконався. Тож я погана мати.
Слава думає, можливо нам доведеться зробити паузу і пожити окремо. Я одна, а він із Денисом.
Але я нічого не можу з собою вдіяти. Я хороша людина, чудово ставлюся до інших людей, до тварин. Але діти не викликають у мені жодної позитивної реакції. Мабуть, це мені якась відплата за гріхи. За молоді роки чи ще щось.
Виходу із ситуації я зовсім не бачу, але й сім’ю втрачати не хочу. Напевно, треба буде вчитися прикидатися. І робити це протягом усього життя. Іншого виходу просто немає.
Нехай це буде єдина дитина, тоді я витримаю. Але більше дітей у своєму будинку просто не потягну. Ні морально, ні фізично.
