Чоловік заявив, що хоче продати квартиру та купити будиночок у селі. Нібито це його велика світла мрія, яка тільки тепер може здійснитись.
Мене він не питав, а просто поставив перед фактом, що так буде, наче мене це рішення зовсім не стосується. У нас жодного разу не було розмов про те, щоб переїхати до села. У нас навіть дачі не було, але чоловік заявив, що не бачив сенсу купувати дачу, націлився одразу на будинок у селі.
Причому своє рішення він сказав дуже оригінально. У суботу підняв мене з ранку, сказав, що в нього сюрприз: мовляв, збирайся, поїхали. Ми поїхали. Довго кудись прямували, близько години. Це з огляду на те, що ми в жодному заторі не простояли, просто пощастило проскочити.
Приїхали в якесь маленьке село, повів він мене до якогось будинку. Там на нас чекав рієлтор. Почав водити по дому, розповідати про його плюси, показувати ділянку.
Будинок три кімнати, кухня велика, туалет з ванною в окремій будівлі, яку треба утеплювати. На ділянці теплиці, сарай якийсь, грядки.
Я будинком не вражена. Не сучасний котедж, звичайний сільський будинок з непоганим ремонтом, нічого особливого. Але чоловік просто сяяв. Заявив, що будинок йому сподобався, попросив його більше нікому не показувати, обіцяв внести заставу. А я стояла і не вірила своїм вухам.
Зі мною цей момент взагалі не обговорювався. Я вже в машині зажадала пояснень у чоловіка, що це все означає взагалі. Чому я все дізнаюся остання.
Чоловік радісно знизав плечима, мовляв, так вийшло, будинок спонтанно підвернувся, але він йому сподобався, тож треба брати.
– Я все життя хотів жити у селі, – заявив мені чоловік.
Назад ми їхали всі дві години, бо стояли то в одному заторі, то в іншому. Це вже все дуже стомлювало. До того ж я всю дорогу намагалася чоловікові довести, що він вигадав якусь нісенітницю.
Гаразд, питання навіть не в грошах. Він продає свою квартиру, ми купуємо будинок, тут усе зрозуміло. Але мені на роботу до міста в кращому випадку діставатись годину!
Це чоловікові добре, він працює на віддаленні, а в моїй роботі видалення не передбачене. Там лише моя присутність потрібна. І чоловік про це чудово знає.
– Так звільнись і знайди іншу роботу, – легковажно запропонував чоловік.
Наче це так просто! Ось просто йдеш і одразу на тебе падає високооплачувана віддалена робота. Таке ж зараз часто (ні).
А ще в мене в місті батьки, до яких я ходжу через день. Вони вже у віці, тому їм потрібна моя допомога. Але одна річ, коли до них їхати десять хвилин на автобусі, інша, коли добиратися щонайменше годину.
Але чоловік нічого слухати не хоче, у нього здійснюється мрія. Він вже виставив квартиру на продаж та екстрено збирає речі. Я теж збираю речі, але поки що не вирішила, куди я поїду: до батьків зі штампом про розлучення чи до чоловіка в цей сільський будинок, який ще добудовувати доведеться.
Чоловіка кохаю, але раніше він так себе ніколи не поводив. Прикро, що він навіть зі мною не порадився, просто сказав, що тепер ми житимемо в селі. Не знаю, що робити, залишається лише речі пакувати.
