У мене склалася ситуація, я не можу визначитись із рішенням. Я перебуваю в шлюбі 4 роки. Чоловік старший за мене на 8 років. Життя у нього складалося без підтримки батьків.
Вони його відфутболили з дому, коли йому було 16-17 років з невеликою сумою грошей у кишені. Він поїхав до великого міста, вступив до вищого навчального закладу і йому надали гуртожиток.
Той час для нього був дуже важким, він пройшов і голод, і холод, періодично грошей катастрофічно не вистачало. А мати на нього забила. Вона в вдома розв’язувала свої проблеми, і грала роль матері для його двох братів. Потім він одружився, народилася дочка.
Вони з дружиною працювали, щоб прожити. Шлюб розпався, оскільки дружина виявилася ще тією дівчинкою. Після цього він повернувся до батьків. Коли ми з ним зустрілися, познайомилися, у мене склалося відчуття, що він жив у колеги по роботі.
На той момент його мати купила квартиру і була в неї кімната. Там із її синів ніхто не прописаний. Середнього сина, дружина прописала у своїй квартирі. Я свого теж прописала у своїй квартирі. У чому і питання. Є категорія чоловіків, які у всіх світових бідах, у своїх проблемах, звинувачують жінку.
Він працює менеджером з продажу, робота нервова, стресова, і я розумію, що він нервує і поводиться часом неадекватно. Раніше я намагалася виправити цю ситуацію, зараз складно.
Наприклад, я просто сиджу на нього дивлюся, він різко обертається і відразу нападає: «що дивишся незадоволеним поглядом», або ще щось ганебне може сказати. Хоча я просто дивилася на нього. Він мене не чує, не підтримав, коли мені справді це було потрібно, і я всю ніч плакала, а він спав спокійно.
Коли я не працювала, знайшла підробіток, підлогу мити. І з часом дізналася, що вагітна. Звичайно, я не розуміла що робити, чоловік відправляв позбутися дитини. Благо, я схаменулась і вирішила зберегти вагітність.
Ось тільки в Небесній Канцелярії вирішили інакше, і в мене трапився викидень. А з яким прагненням він гнав мене на операцію, я стільки всього вислухала. І, викидень трапився з моєї провини. Він не врахував той факт, що живе в казенному будинку, і гараж тато мій йому надав, і все йому дали.
Мені було дуже неприємно та сумно. Йому завжди мало. Зараз, коли він не в настрої, починається «я поїду до батьків» (потрібний він їм боляче). Я перестала з ним розмовляти, адже як після всього з ним говорити. Слухаю і киваю головою, створюю видимість, що цікаво.
Можливо, я теж у чомусь винна. Просто з його боку це егоїзм, такого я ще не зустрічала. У всьому і завжди, у нього винна інша людина, навіть стосовно першої дружини. Підкажіть як поводитися в цій ситуації, чи варто розлучатися.
