Ми з чоловіком разом уже 5 років. Він старший за мене на 10 років. У нас двоє маленьких дітей. На початку стосунків пережила те, що він чіплявся до моєї подруги.
Він пояснив це тим, що 30 років жив один, і звик ні в чому собі не відмовляти. Потім, мовляв, зрозумів, що йому всього вистачає у нашому житті, і такого більше не повторитися.
Скандали, звичайно, були після цього, і досить часто. Я його ревнувала до всіх, він гуляв з друзями. І чим більше зростала моя недовіра до нього, тим більше і частіше він гуляв, і міг пропасти на дві, навіть три, доби.
Останні пів року минули більш-менш без скандалів, але й особливого тепла у стосунках не з’явилося. У результаті нещодавно дізналася, що він закоханий в іншу дівчину, пише їй, що любить, і щоб вона йому сказала, чи належить вона йому чи ні. Дівчина лагідно відправляє його до дружини.
Коли я попросила пояснити ситуацію, він сказав, що любить і її, і мене, що це скоро минеться, і взагалі, мовляв, я сама винна в цьому. Попросила розлучення, він відмовився. Сказав, що йти не хоче, бо в нього тут діти, і якби не було дітей, то він би давно пішов до іншої.
Просить мене просто забути цю ситуацію та жити далі, зробити вигляд мов нічого не було. А я щодня думаю, що мені робити далі.
Подруга радить забути все і жити з ним далі, все одно вже нічого не змінити, тільки дітям гірше буде. Але жити на своє задоволення, одним словом зраджувати йому і не ображатися на його зради.
Просто я боюся, що врешті-решт він піде, проживши зі мною ще пару років, знайшовши молоду, гарну дівчину, яка його пригріє. А я залишуся з дітьми сама. Не хочу сидіти і чекати на це. І зраджувати теж не хочу йому. Загалом, я не знаю що робити, чи реально жити в кайф і заради дітей, чи розлучитися.
Того вечора Анна провела чимало часу біля плити, обережно помішуючи киплячу солянку. Це була страва,…
Час наближався вже до обіду, коли Ілля нарешті зміг зателефонувати коханій дружині: - Яно, я…
- Може, посидимо у кафе? Пінного замовимо, поговоримо? - Запитав Микола наприкінці робочого дня. -…
- Алло, Віро, привіт. Розмова є, термінова! Телефоном не можу сказати, чоловік може зайти будь-якої…
Пізня осінь. Вітер б’є по плечах, ганяючи опале листя між надгробками. Небо низьке, сіре, ніби…
Білосніжна сукня, переливаючись на сонці, ніби чарівний водоспад, м’яко спадала вниз… Це був найзворушливіший момент…