Був у мене чоловік. Всім хороший: і дітей любив, і гроші заробляв, і не пив, не курив, і на вигляд нічого. Але завелася у нього одного разу коханка, про що я, звичайно, дізналася в останню чергу.
Але все ж дізналася. І за чаркою чаю повідала про це кращій подрузі. На що вона сказала: «А навіщо він тобі потрібен – кидай!».
І я здуру вигнала. Не дивлячись на те, що у нас вже двоє дітей було. А тепер розумію, що була дурною.
Триматися потрібно було за нього, руками й зубами. Жінок більше, ніж чоловіків, а тямущих чоловіків, на жаль, одиниці. І знайти такого з двома дітьми й 30 прожитими роками ой як непросто.
А чоловіка мого “забрали” дуже швидко. Та сама доброзичлива подруга і дала притулок.
Хочу вам сказати – цінуйте своїх чоловіків. Не слухайте порад про правильно кинутих чоловіків, які повертаються – це не працює. Не ставайте в позу без крайньої потреби.
Якщо очі на що і прикриєте – від вас не убуде. Зате не доведеться дітей без батька ростити на самоті.
