Чоловікові не було потрібно нічого з того, що я робила. Нам з чоловіком по 40 років. Рік тому, через 7 років спільного життя, чоловік мені зрадив. Було дуже боляче, але я пережила цей момент і вирішила зберігати сім’ю

Ці 7 років я як і раніше тримаю будинок в порядку, завжди смачно готую, красиво одягаюся і виглядаю теж дуже навіть нічого. Придумую розваги, організовую свята, сама продумую програму подорожей на час відпустки, роблю сюрпризи і організовую тематичні вечори для наших друзів.

Чоловік не дуже балакучий, але з радістю приймає все це як належне.
У ліжку теж все добре (для нього точно добре, тобто немає відмов скажімо так, різноманітність тут теж намагаюся внести саме я, проявляю ініціативу).

Я ніколи не тисну, що не продавлюють свої рішення, не займаюся маніпуляціями і не нав’язую почуття провини. Дотримуюся думки, що людина в шлюбі повинна відчувати себе вільним. Я точно не буду по сто раз дзвонити без приводу, на роботу взагалі не дзвоню ніколи.

І тут я розумію що я «розфарбовую» саме його життя. Що я намагалася зберегти те, що живе і жило, як би само по собі. Я відчуваю, що все було даремно, всі мої зусилля нічого для нього не значать.

Намагалася вивести чоловіка на відверті розмови. Він сказав, що так, нам не цікаво одне з одним і що те, що цікаво мені, його не цікавить. Що самому йому нормально сидіти перед компом і грати, дивитися фільми і відпочивати від важкого робочого тижня просто лежачи в ліжку і нічого не роблячи. Що мої виставки, мої художні роботи, пригоди які я придумую – все це йому не особливо цікаво, але він це терпить, тому що вважає, що це потрібно саме мені одній.

Я все робила неправильно, усвідомлюю, але що робити далі, тепер не знаю. Він тече за течією, розлучатися не хоче, щось міняти теж не хоче. Я прекрасно і сама розумію, що нам вже не цікаво одне з одним, нам уже чимало років і, мабуть, він боїться щось міняти, а я просто втомилася робити кожен день життя позитивним хоч трохи, чи не відчуваючи жодного зворотного зв’язку, не сподіваючись на похвалу і схвалення.

Зараз ми просто живемо як дві особистості в одній квартирі, просто двоє людей. Дітей у нас немає, ми обидва ніколи їх не хотіли і я не думаю, що заводити дітей заради збереження сім’ї – це вихід. Та й пізно вже.
Я не знаю, як врятувати свій шлюб і чи варто його рятувати. Дуже сумно все це, і дуже боляче.