Юлія з самого ранку була в піднесеному настрої. До Нового року залишалося трохи більше доби, а отже, настав час було втілювати задумане в життя. Вперше за п’ять років шлюбу Михайло погодився зустріти свято лише вдвох, без галасливих компаній та візитів до друзів.
– Уявляєш, навіть мама не образилася, коли я сказав, що ми залишимося вдома, – Михайло обійняв дружину за плечі, спостерігаючи, як та викладає з пакунків продукти.
Юлія м’яко усміхнулася, згадуючи, як довго йшла до цього моменту. Кожний Новий Рік перетворювався на випробування – то родичі нав’язувалися в гості, то друзі чоловіка звали до себе. А минулого року взагалі закінчилося катастрофою – Михайло прийняв зайвого з приятелями та заснув об одинадцятій, залишивши дружину на самоті зустрічати свято.
– Я стільки всього вигадала, – Юлія дістала список, написаний дрібним почерком. – Качка з яблуками, салат із морепродуктами, профітролі з паштетом… Як гадаєш, встигну все приготувати?
– Звичайно встигнеш, – Михайло поцілував дружину в щоку. – Тільки давай без фанатизму. Мені й бутерброди з тобою їсти в радість.
Але Юлія вже не слухала — вона поринула у готування. Час минав непомітно. До восьмої вечора стіл блищав кришталем і порцеляною, качка підрум’янювалася в духовці, а десерт чекав свого часу в холодильнику.
– Все, я в душ і збиратимуся, – Юлія окинула кухню задоволеним поглядом. – Сукню випрасував?
– Звісно, все для тебе, – Михайло помахав телефоном. — Навіть будильник поставив, щоби не пропустити привітання.
Юлія співала в душі, уявляючи, як вони сидітимуть удвох біля вікна, загадуватимуть бажання під бій курантів… Раптом крізь шум води прорвався дзвінок у двері.
– Не відкривай! – крикнула Юлія, але було пізно.
– Мишко! З прийдешнім, друже! – пролунали голоси з коридору.
Юлія завмерла з намиленою головою. Цей голос вона впізнала відразу – Вітька, найкращий друг чоловіка ще зі школи. А де Вітька, там і вся компанія – Серьога з Дімоном.
– Хлопці, чого ви…? – голос Михаїла звучав розгублено. – Ми ж домовлялися…
– Та годі тобі! Ми на п’ять хвилин, – судячи з шуму, гості вже роззувались. – О, та у вас тут накрито! А ми якраз зголодніли!
Юлія квапливо змила шампунь, замотала голову рушником і вискочила з ванної. У коридорі крутилися троє великих чоловіків, від яких за версту несло міцненьким.
– Юлечко! Красуня! – Вітька розплився в посмішці. – А ми до вас із привітаннями!
– Дякую, – процідила Юлія, перехоплюючи погляд чоловіка. Михайло винувато розвів руками.
– Ми ненадовго, – промимрив він. – Хлопці, давайте по чарці та…
Але Серьога з Дімоном вже пройшли на кухню, де відразу почали коментувати накритий стіл:
– Ого, які страви! Мішань, пощастило тобі з господаркою!
– А що це за штука? Паштет? Дай спробую…
– Серьога, глянь, ще тут качка в духовці!
Юлія відчула, як починають тремтіти руки від злості. Місяць вона планувала цей вечір. Тиждень обирала рецепти. Цілий день готувала. І все заради того, щоб нетверезі друзі чоловіка з’їли святкову вечерю?
– Мишко, – вона смикнула чоловіка за рукав. – Зроби щось!
– Та заспокойся, Юля, – Михайло нервово облизнув губи. – Вони ж ненадовго. Незручно виганяти…
– Незручно? – Юлія стиснула кулаки. – А їм зручно вламуватись у чужий будинок? Жерти чужу їжу?
– Юль, ну не починай …
З кухні долинув дзвін розбитого келиха і дружний регіт. Юлія мовчки пішла до спальні. Сіла на ліжко, намагаючись вгамувати тремтіння. У голові крутилася думка:
“Чому? Чому він не може хоча б раз поставити мене вище за своїх друзів?”
Раптом погляд упав на шафу. Там, на верхній полиці, за коробками з літнім одягом, стояли 2 банки. Дивний подарунок від колеги, яка рік тому повернулася зі Швеції.
“Спробуйте національну страву!” — сміхом сказала вона тоді.
Юлія пам’ятала, як загуглила склад і жахнулася. Сюрстремінг — квашена салака, яку багато хто вважає найсмердючішою їжею у світі. Банки вона сховала якомога далі, але викинути чомусь не наважилася.
З кухні долинав все гучніший регіт. Судячи зі звуків, компанія вже дісталася до гарячої страви.
– Мішань, у тебе дружина – золото! Таку качку зробила!
– Гей, господиня, йди до нас! Чого ти там ховаєшся?
Юлія повільно встала та підійшла до шафи. Дістала банку, покрутила в руках. У голові дозрів план.
– Шановні гості, – Юлія вийшла на кухню з найпривітнішою усмішкою. – У мене для вас особливий сюрприз.
Вітька із Серьогою вже встигли з’їсти половину качки, а Дімон розправлявся з паштетом. Михайло сидів з винним виглядом, не знаючи, куди подіти очі.
– Юля, ти скарб! – Вітька підняв келих. – Такий стіл накрила! А тут ще й сюрприз?
– Так-так, – Юлія поставила банку на стіл. – Справжній шведський делікатес. Коштує чималих грошей. Я берегла його на особливий випадок.
– О, я люблю всілякі заморські штуки! — пожвавішав Серьога, присуваючись ближче. – А що там?
– Зараз покажу, – Юлія взяла консервний ніж. – Тільки врахуйте – його треба їсти одразу, доки не видихся аромат. Кажуть, у найкращих ресторанах Стокгольма за нього платять шалені гроші.
Михайло насторожився. Щось у голосі дружини його насторожило.
– Юль, може не треба …
Але було пізно. Банка відкрилася з характерним шипінням, і по кухні рознісся запах, від якого у всіх присутніх перехопило подих.
– Твою ж … – Дімон відсахнувся, затискаючи ніс. – Що це за гидота?
– Це що, протухло? – Серьога зблід, дивлячись на вміст банки.
– Ну що ви, – незворушно промовила Юлія. – Це особлива ферментація. Чим більше пахне, тим смачніше. Давайте, налітайте! Я навіть особливі тости приготувала.
Вітька, зеленіючи на очах, позадкував до виходу:
– Я це… на балкон подихати…
– Навіщо на балкон? – Юлія поводила вилкою в банці, через що запах посилився. – Ви ж у гості прийшли, я частую! До речі, кажуть, його краще їсти великими шматками, щоби відчути весь букет.
Михайло, затиснувши рукою рота, вибіг у коридор. Серьога з Дімоном пішли за ним.
– Мужики, я пас, – долинуло з коридору. – З прийдешніми, усіх!
– І я це… зі святом! – Вітька, спотикаючись, натягував черевики.
– А як же делікатес? – Юлія вийшла в коридор із банкою. – Ви навіть не скуштували! А я спеціально діставала з верхньої полиці.
Вхідні двері зачинилися за останнім гостем. У квартирі повисла тиша, що порушувалась лише гудінням витяжки.
Михайло повільно обернувся до дружини:
– Ти спеціально це зробила.
– Звичайно, – Юлія спокійно пройшла на кухню і почала відчиняти вікна. – А що мені лишалося? Ти ж не міг їх виставити.
– Але ж це мої друзі! – Михайло підвищив голос. – Вони просто зайшли привітати!
– Друзі? – Юлія різко розвернулася. – Друзі не вдираються без запрошення! Не псують чуже свято! Не жеруть їжу, яку я готувала цілий день! І справжній друг пам’ятав би, що ти обіцяв дружині зустріти Новий рік удвох.
– Можна подумати, я знав, що вони прийдуть!
– А хіба ні? – Юлія примружилася. – А чому тоді ти не випровадив їх одразу? Чому дозволив зіпсувати наш вечір? Чому взагалі не сказав їм, що ми планували романтичну вечерю?
Михайло відкрив рота, але не знайшов з відповіді.
– Знаєш, що найприкріше? – продовжила Юлія, складаючи зіпсовані закуски у відро для сміття. – Не те, що вони прийшли. А те, що ти знову вибрав їх, а не мене. Як завжди.
– Я нікого не вибирав! Просто не хотів конфлікту.
– Звісно, - гірко посміхнулася Юлія. – Ти ніколи не хочеш конфлікту. Тому щоразу прогинаєшся під своїх друзів. А я маю посміхатися і терпіти?
– Ти перебільшуєш…
– Правда? – Юлія почала загинати пальці. – Мій день народження, коли вони притяглися з ящиком пінного. Наша річниця весілля, яку ти провів із ними на рибалці. Минулий Новий рік, коли ти відключився об одинадцятій.
– Досить! – Михайло стукнув кулаком по столу. – Ти поводишся як…
– Як хто? – тихо спитала Юлія. – Яка дружина, яка втомилася бути на другому місці після твоїх друзів?
У коридорі задзвонив телефон Михайла — напевно хтось із гостей вирішив висловити свою думку. Михайло сіпнувся було до дверей, але завмер під важким поглядом дружини.
– Іди, – кивнула Юлія. – Біжи втішати своїх друзів. Тільки врахуй – якщо зараз підеш, можеш не повертатися. Я все сказала.
Михайло завмер на півдорозі до дверей. Плечі опустилися, немов із нього випустили все повітря. Повільно обернувшись, він глянув на дружину зовсім іншими очима.
– Знаєш, а ти маєш рацію, – тихо промовив Михайло. – Я справді завжди йду у них на поводі.
Юлія мовчки відчинила останнє вікно. Запах потроху вивітрювався, але на душі все одно було гірко.
– Провітрімо як слід і спробуємо врятувати цей вечір? – зненацька запропонував Михайло. – Я допоможу все заново накрити.
– А твої друзі? – Юлія недовірливо глянула на чоловіка. – Не будеш просити вибачення за мою витівку?
– За що просити вибачення? – Михайло посміхнувся. – За те, що моя дружина боронила наше свято? Знаєш, я навіть вдячний тобі. Може, тепер вони нарешті зрозуміють, що не можна так вриватися в чуже життя.
Юлія відчула, як відпускає напругу, що сковувала плечі. Вперше за цей вечір вона посміхнулася по-справжньому:
– Ти серйозно?
– Абсолютно, – Михайло почав збирати зі столу брудний посуд. – І взагалі, я подумав… Може, нам частіше влаштовувати такі вечори? Тільки вдвох?
– Із сюрстремінгом чи без? – Не втрималася Юлія.
Вони переглянулись і засміялися. Напруга остаточно відпустила, розчиняючись у теплому вечірньому повітрі.
– Ні, правда, – витираючи сльози від сміху, продовжив Михайло. – Ти бачила, як Вітька втік? Я думав, він двері з петель знесе!
– А як Серьога задкував до виходу! – підхопила Юлія. – Як краб на пляжі!
– Дімон взагалі рекорд поставив зі швидкісного надягання черевиків.
Вони ще довго згадували деталі “втечі”, розкладаючи нові закуски та відкриваючи ігристе. Квартира поступово наповнювалася новими ароматами — кавою, свіжою випічкою, мандаринами.
– Слухай, а ця банка і справді виявилася делікатесом, – задумливо промовив Михайло, коли вони вже сиділи на дивані з келихами. – Тільки в іншому значенні.
– Це як? – Юлія поклала йому голову на плече.
– Вона допомогла мені зрозуміти важливу річ. Знаєш, усі ці роки я боявся образити друзів, зіпсувати стосунки. А в результаті псував стосунки з тобою.
– Головне, що ти це зрозумів, – Юлія м’яко стиснула його руку. – І знаєш що? Нехай ця банка стоїть на чільному місці. Як нагадування.
– І як захист від непроханих гостей, – підморгнув Михайло. – Б’юся об заклад, тепер вони дзвонитимуть за тиждень, перш ніж зайти в гості?
До Нового року залишалося менше години, але Юлія вже відчувала це буде особливе свято. Не тому, що це ідеально. А тому, що вони нарешті по-справжньому вдвох.
Наступного дня телефон розривався від дзвінків та повідомлень. Друзі Михайла, намагалися то вибачатися, то обурюватись. Але Михайло був непохитний:
– Хлопці, наступного разу попереджайте заздалегідь. І врахуйте – у моєї дружини ще залишилася одна банка шведських делікатесів.
З того часу в їхньому будинку з’явилася нова традиція. Раз на місяць вони влаштовували вечір лише для двох. Без телефонів, без гостей, без поспіху.
І щоразу, дивлячись на ще одну невідкриту банку сюрстреммінгу, що стояла на полиці, Юлія посміхалася, згадуючи той новорічний вечір, який навчив їх обох відстоювати свої кордони.
А друзі… Що ж, друзі навчилися дзвонити заздалегідь та поважати чужий простір. Зрештою, справжня дружба — це не лише вміння прийти без запрошення, а й здатність піти вчасно. Особливо якщо тебе проводжає запах шведського оселедця.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
