Чому люди так реагують на родини з маленькими квартирами?

Ми з чоловіком та двома маленькими доньками (2 роки, та 2 місяці) живемо в однокімнатній квартирі. Квартира своя, не орендована, як у більшості наших ровесників. Живемо у столиці нашого регіону у великому місті мільйоннику. Дуже мріяли туди перебратися (самі родом з маленького містечка без будь-яких перспектив). Дуже багато зробили для того, щоби переїхати. Чоловік майже рік влаштовувався на добру роботу, нескінченно мотався з міста до міста на співбесіди. І ось півтора року тому (тоді у нас була тільки одна дитина) нарешті переїхали.

Квартира у нас хороша, світла та простора, хоч і однокімнатна. Ми повністю її ремонтували під себе, всі меблі робили на замовлення, щоб якомога раціональніше використовувати простір. У кімнаті є дитячий куточок.

Коли я завагітніла другою дитиною, і ми вирішили робити невелику перестановку, я почала дивитися по форумах у пошуках цікавих ідей зонування кімнати на дитячу та дорослу зону. Та й взагалі стало цікаво почитати, як живуть інші сім’ї, які мають схожу ситуацію. Повторюся, свою історію ніде не писала, тільки читала аналогічні історії людей, які так само питали поради, як грамотніше використовувати невеликий простір та коментарі до них. І я просто жахнулася від того, які злі люди в нас! Я зараз говорю про коментаторів. Чого тільки я не прочитала!

І те, що однокімнатна квартира — це клоповник, і що дітей треба забирати до дитячого будинку таких людей, які розмножуються в однокімнатній квартирі. І що в однокімнатних квартирах живуть лише алкоголіки та плодять злидні. І що люди такі нічого доброго дати своїм дітям не можуть і з таких дітей виростають тільки кримінальники! Я, чесно, трохи шокована! Взагалі ніяк не думала, що нас можна віднести до якихось соціально занедбаних лише тому, що ми живемо в однокімнатній квартирі.

Ну так, звичайно, надалі ми розширюватимемося, але зараз, і найближчого року 2 я взагалі не бачу жодної проблеми. Тим більше як я вже говорила, квартира у нас облаштована, все є у дітей, є все потрібне і навіть більше. У чоловіка хороша робота, машина є, у відпустки їздимо, і старша дочка у свої два роки поїздила більше ніж багато дорослих за своє життя. І другу дитину вирішили завести усвідомлено, з розрахунком, щоб різниця у віці була невелика у дітей. І власне тому, що вирішили, що у плані фінансів зараз можемо собі дозволити. Ну і надалі, природно, у планах підкопати та взяти квартиру більшу, а цю залишити дітям.

Але ні, виявляється якщо ми «плодимося» в однокімнатній квартирі, то ми відразу автоматично стаємо такими собі персонажами з телевізійних каналів. Чому у людей такий дивний стереотип? Багато молодих родин взагалі живуть з батьками, але навіть їх я не вважаю такими, «які тільки й вміють, що народжувати».

І такі люди цілком можуть бути хорошими батьками, які можуть забезпечити своїх дітей, всебічно їх розвивати і виховувати, просто немає зараз можливості в них влізти в іпотеку, але це далеко не привід як радять багато хто «не народжувати».

У мене ось набагато більше здивування викликають люди, які з сімома кішками і десятьма собаками поневіряються по орендованих квартирах, але кожному, мабуть, своє.

А як ви ставитеся до молодих сімей, які мешкають в однокімнатній квартирі? І що на ваше краще, маленька, але своя, чи велика, але знімна?

Related Post

Таке відчуття, що чоловік намагається збудувати якесь своє особисте життя, де немає менеТаке відчуття, що чоловік намагається збудувати якесь своє особисте життя, де немає мене

Одружена 5 років. Дітей немає. Проблема в тому, що чоловік завжди шукає знайомства на стороні. Навіть коли зустрічалися (як я згодом дізналася), він паралельно з кимось спілкувався. Відразу скажу, що

Не можу зрозуміти які між нами стосунки і що з ними робитиНе можу зрозуміти які між нами стосунки і що з ними робити

Я познайомилася з одним дуже дивним хлопцем майже рік тому в інтернеті. Ми мешкаємо в одному місті. Спілкувалися час від часу, але зустрітися він не пропонував, доки не минуло кілька