Олена застібала нову сукню і намагалася не думати про те, що сьогодні на Дні народження свекра знову буде присутня Настя – колишня дружина її чоловіка Максима. Вже третє сімейне свято поспіль Галина Іванівна ніби ненароком запрошувала першу невістку.
– Максиме, – покликала вона чоловіка, – ти готовий?
– Майже, – озвався він із ванної. – А ти нормально почуваєшся?
Олена погладила живіт, що округлився. П’ятий місяць давався нелегко, особливо з урахуванням сімейних обставин.
– Почуваюся добре. Тільки ось цікаво – твоя мати знову Настю покличе?
– Мама дітей покликала. А Настя їх супроводжує.
– Діти можуть й самі приїхати. Їм чотирнадцять та дванадцять років.
– Олено, ну не починай. Це ж День народження батька.
– Саме тому й не починаю. Але думаю.
Максим вийшов із ванної, поправляючи краватку.
– Що думаєш?
– Про те, що дивно бачити на сімейних святах людину, яка вже не є сім’єю.
– Настя – мати моїх дітей.
– Була дружиною, стала колишньою дружиною. А матір’ю вона може бути без присутності на наших святах.
– Олено, давай не псуватимемо батькові День народження.
– Гаразд.
У батьків Максима зібралася вся родина. Галина Іванівна метушилася біля столу. Борис Петрович, іменинник, сидів у кріслі та розмовляв зі своїм братом.
– А де ж Настя? – спитала свекруха, поглядаючи на годинник.
– Може, сьогодні не приїде, – обережно сказав Максим.
– Як не приїде? Я ж її спеціально покликала!
Олена стиснула губи. Ось воно, почалося. Діти вже підлітки, цілком могли приїхати до дідуся без материнського супроводу. Але колишню дружину треба було затягнути на свято за всяку ціну.
– Галино Іванівно, – сказала вона, намагаючись говорити спокійно, – а навіщо Настя повинна бути на Дні народження Бориса Петровича?
– А чому не повинна? – здивувалася свекруха. – Вона ж мати моїх онуків!
– Вона була дружиною вашого сина. Тепер я його дружина.
– Ти дружина, а вона мати. Це – різні речі.
– Згодна. Своє материнство вона може здійснювати у себе вдома, а на сімейних святах повинна бути дружина.
Галина Іванівна підібгала губи:
– Олено, діти люблять маму. Їм хочеться, щоб вона була поряд.
– Дітям хочеться, чи вам хочеться?
– Мені хочеться бачити сім’ю у зборі.
– Сім’я у зборі – це чоловік, дружина та діти. А не колишнє подружжя.
У цей момент у двері подзвонили. Максим пішов відчиняти й повернувся з двома підлітками та Настею – худенькою білявкою, яка завжди виглядала молодшою за свої роки.
– Настенько! – зраділа Галина Іванівна. – Нарешті! А ми вже почали хвилюватися!
– Вибачте за запізнення, – усміхнулась Настя. – Затори були.
Вона привіталася з усіма, включаючи Олену, яка кивнула у відповідь із кам’яним обличчям.
– Настя, сідай поряд з дітьми, – заметушилась свекруха. – Ось сюди, між Дімою та Машею.
Олена зауважила, що для колишньої дружини спеціально звільнили місце за столом, причому у центрі, поряд із дітьми та навпроти іменинника. Сама ж вона сиділа збоку, як другорядна постать.
– Борисе Петровичу, – сказала Настя, вручаючи подарунок, – вітаю з Днем народження! Бажаю здоров’я та довголіття!
– Дякую, люба, – зворушився іменинник. – Ти така дбайлива, завжди пам’ятаєш про нас.
– Звісно, пам’ятаю! Ви ж мені, як батьки!
Олена відчула, як усередині все закипає. Батьки? Серйозно? Настя розлучилася з Максимом три роки тому, але продовжує вважати його батьків своїми?
– Насте, а як у тебе справи? – поцікавилась Галина Іванівна.
– Все гаразд – робота, діти.
– Ну й добре.
Олена слухала цю розмову і почувала себе невидимкою. Свекруха активно цікавилася життям колишньої невістки, ігноруючи справжню.
– А в нас є новини, – сказав Максим, поклавши руку на плече дружини. – У нас буде дитина.
– Знаємо, знаємо, – відмахнулась Галина Іванівна. – Бачимо вже й самі.
– Вітаю! – сказала Настя, пильно подивившись на нову дружину свого колишнього.
– Дякую, – сухо відповіла Олена.
– Хлопчик чи дівчинка буде? – Поцікавилася Настя.
– Поки що не знаємо.
– А ще не вибирали імена?
– Ні.
– А може, на честь дідуся назвете? Якщо хлопчик буде?
Олена подивилася на Настю з подивом. Яка їй справа до імені чужої дитини?
– Можливо, – відповів Максим.
– Борис – чудове ім’я, – продовжувала Настя. – Солідне.
– Настя має рацію, – підтримала Галина Іванівна. – На честь діда добре було б назвати.
Олена зрозуміла – навіть обговорення імені майбутньої дитини відбувається за участю колишньої дружини. Це вже занадто.
– Вибачте, – сказала вона, встаючи з-за столу, – мені треба вийти.
У ванній Олена хлюпнула холодною водою на обличчя і подивилася на себе в дзеркало. Перспектива стати матір’ю змінила її не на краще – обличчя погладшало, волосся потьмяніло. А Настя сидить за столом свіжа та гарна.
Коли Олена повернулася до столу, розмова вже перейшла на спогади про минуле.
– А пам’ятаєш, Насте, – казала Галина Іванівна, – як ми на дачу їздили? Ти таку рибу готувала смачну!
– Пам’ятаю, – сміялася Настя. – Максим тоді пів дня рибу ловив.
– А яке багаття у нас було! – продовжувала свекруха. – І пісні співали до ранку!
Олена слухала сімейні спогади, в яких вона не брала участі, і почувала себе зайвою на цьому святі.
– А давайте ще раз на таку рибалку разом з’їздимо! – запропонувала Галина Іванівна. – Дітям сподобається.
– Давайте! – одразу відповіла Настя. – Ми б із радістю!
– Я не поїду, – тихо сказала Олена.
Усі повернулися до неї.
– Чому не поїдеш? – здивувався чоловік.
– Тому що не хочу бути третьою зайвою на возз’єднанні сім’ї.
– Олено, про що ти?
– Про те, що мені набридло бути присутньою на виставах під назвою «Які ми були щасливі»!
Галина Іванівна спохмурніла:
– Олено, що за тон?
– Нормальний тон. Тон жінки, що втомилася від постійної присутності колишньої дружини чоловіка!
– Може, мені краще піти? – Обережно сказала Настя.
– Не йди, Насте, – швидко відповіла свекруха. – Це День народження дідуся, діти повинні лишитися.
– Діти можуть побути з мамою вдома, – різко сказала Олена.
– Настя – частина сім’ї! – заперечила Галина Іванівна.
– Була частиною! Три роки тому припинила бути!
– Олено, ти ревнуєш? – спитала Настя зі співчуттям у голосі.
– Я не ревную, я обурююсь! Обурююся тим, що на кожному сімейному святі є стороння людина!
– Настя не стороння! – Заступився Максим.
– Для мене стороння!
– Олено, заспокойся, – попросив Максим.
– Не заспокоюся! Мені набридло мовчати! Набридло вдавати, що це нормально!
– Що ненормального, що діти приїжджають до дідуся з мамою? – спитала Галина Іванівна.
– Ненормально те, що ви спеціально створюєте ситуації для зустрічі сина з колишньою дружиною!
– Ми нічого не створюємо!
– Створюєте! Кожне свято, кожна сімейна зустріч – і вона тут!
– Олено, може, справді не варто так хвилюватися? – М’яко сказала Настя. – Це шкідливо для дитини.
– Не вчіть мене, що шкідливо для моєї дитини! – Розлютилася Олена.
– Я не вчу, я переживаю.
– Переживайте за своїх дітей!
– Олено! – різко сказав Максим. – Досить!
– Мені досить? А їм не досить? – Олена вказала на свекруху та Настю. – Їм не досить грати у щасливу родину?
– Ніхто нічого не грає, – сказала Галина Іванівна.
– Граєте! І я знаю, у що ви граєте! Ви сподіваєтеся, що Максим повернеться до першої дружини!
– Олено! – ахнула свекруха.
– Так, так! Ви думаєте, що я дурепа і нічого не розумію? Постійні зустрічі, спогади, спільні плани!
– Ми просто дружимо сім’ями, – спробувала пояснити Настя.
– Дружіть! Але без мене! І без моєї дитини!
– Олено, ти в положенні, тобі не можна нервувати, – спробував урезонити її Максим.
– Мені не можна нервувати? А жити у такій атмосфері можна?
– У якій атмосфері?
– В атмосфері, де дружина другий сорт, а колишня дружина – почесний гість!
Діти Максима сиділи з опущеними головами, явно почуваючись ніяково.
– Олено, – сказав Борис Петрович, вперше за весь вечір подавши голос, – може, не треба на моє свято скандалити?
– Борисе Петровичу, вибачте, але я більше не можу мовчати! Ваша дружина перетворює кожне сімейне свято на возз’єднання колишнього подружжя!
– Я нічого такого не роблю! – обурилась Галина Іванівна.
– Робите! Але зараз це припиниться!
– Що припиниться? – спитав Максим.
– Або на сімейних святах я присутня, як дружина, або вона, як колишня дружина. Разом ми більше не збираємось!
– Це ультиматум?
– Так!
Настя встала з-за столу:
– Знаєте що, я справді краще піду. Діти, ви залишаєтеся, чи зі мною?
Підлітки переглянулись і встали слідом за матір’ю.
– Тату, ми тобі подзвонимо, – сказала донька.
– Звісно, – сумно відповів Максим.
Як Настя з дітьми пішла, за столом повисла важка тиша.
– Ти задоволена? – спитала Галина Іванівна.
– Задоволена, – твердо відповіла Олена.
– Онуків налякала в день народження дідуся.
– Максиме,- звернулася мати до сина,- ти так і мовчатимеш?
Максим подивився на дружину, потім на матір:
– Не знаю, що й сказати.
– Скажи, хто тобі дорожчий – сім’я, чи ця істеричка!
– Мамо!
– Все правильно вона сказала, – підтримала Олена, підводячись. – Вибирай.
Вона взяла сумку і попрямувала до виходу, розуміючи, що сімейний світ зруйнований, але кордон нарешті проведено.
Максим підвівся і мовчки поплентався за дружиною. Напевно, він зробив свій вибір, але його млявість і невпевненість напружує.
Я, на місці дружини, звернула б на це увагу, та гарно подумала, чи потрібний майбутній дитині такий батько, – який і вашим, і нашим…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
