Для нашого здоров’я важливо не тільки що, але і як ми їмо – на самоті або з іншими людьми.
Давид Серван-Шрейбер – французький медик, фахівець з нейронаук і психіатр, автор бестселерів, один з засновників американського відділення організації «Лікарі без кордонів» розповів про те, що він думає про це.
«На початку 1980-х, коли я, ще студент-медик, проходив практику в паризькій лікарні, ми часто обідали разом з лікарями в їдальні для співробітників. Закуска, основна страва, десерт, кава – повноцінний обід подавався на столи, покритими білими скатертинами. За їжею, яка тривала довгий час ми розмовляли на різні теми.
Потім я продовжив навчання в Канаді. У цій лікарні була їдальня самообслуговування, і ми ковтали свій обід за двадцять хвилин, не знімаючи його з таці. Після Канади я поїхав в Америку, в Стенфорд. Там і зовсім не було перерви на обід. Ми перекушували бутербродами, запиваючи їх банкою газованої води, – цей набір нам надавала фармацевтична лабораторія, в якій я тоді працював.
Ми поглинали його, слухаючи лекції про нові препарати. Я швидко набрав вагу і всі наступні роки, проведені в Америці, «обідав» на самоті, стоячи в ліфті, який доставляв мене з лабораторії в клініку, де мене вже чекали пацієнти», – розповів Давид Серван-Шрейбер.
Для нашого здоров’я важливо не тільки що, але і як ми їмо – на самоті або з іншими людьми
Як показують опитування, сьогодні ми все більше схиляємося до американської моделі поведінки: все частіше їмо поодинці . Перед екраном комп’ютера на роботі, перед телевізором вдома або в кафе за книгою.
І якщо, як відзначає французький соціолог Клод Фішлер (Claude Fischler) і його американський колега Пол Розен (Paul Roazen), в уявленні багатьох європейців справжній обід або вечеря – це як і раніше прийом їжі за столом і неодмінно в суспільстві інших людей, то на думку більшості американців проковтнутий, на бігу сендвіч безперечно може служити обідом, а їжа в першу чергу означає заповнення енергії, «дозаправку паливом».
Сестра вийшла із місць не дуже віддалених у вівторок, п'ятого числа. Віра нервувала, Єгор теж.…
Ніна збиралася на знайомство з батьками Кості. Залишалося пів години, він мав заїхати за нею.…
– Ти ось так все залишиш? – обурювалася Аліса, вислухавши розповідь чоловіка. – Погодишся з…
- Ти мовчи, я сама говоритиму! Знаєш, жінці жінку зрозуміти простіше. Грошей дамо. Що їй,…
Віра пригальмувала, хоч у голові кричало - не зупиняйся. На узбіччі лежав чоловік. Не сидів,…
- Вісім тисяч, Артеме! Щонайменше вісім, а краще десять! - Ти ж розумієш, на одну…