Як тільки в сім’ї єдиного сина Тамари Анатоліївни з’явилася дитина, жінка одразу заявила про те, що молодим батькам не варто на неї розраховувати.
– Якщо ви думаєте, що я сидітиму з онукою, то ви помиляєтеся, – Тамара Анатоліївна вирішила, без зайвих церемоній, повідомити нас про своє рішення. – Ваша дитина – вам і колотнеча!
Ми, звісно, були здивовані, але сказала, що ми її почули. За вісім років ми жодного разу не просили Тамару Анатоліївну про допомогу з дитиною.
Якщо мені вона й була потрібна, то я зверталася до своєї матері, яка ніколи не відмовлялася посидіти з Поліною.
Раз на місяць Тамара Анатоліївна сама виявляла бажання поспілкуватися з Поліною, проте її вистачало лише на кілька годин.
– У нас з тобою незабаром відпустка. Може з’їздимо кудись відпочити? – запропонувала я чоловікові.
– А Поліна?
– Поліну візьмемо із собою. Я взагалі пропоную взяти із собою і мою маму. Вона стільки гарного для нас зробила, що непогано було б їй віддячити, – натякнула я Віктору.
Чоловік був не проти, й погодився із моєю пропозицією взяти на відпочинок Ольгу Петрівну.
– Справді, за вісім років вона практично не відходила від онуки, й навіть водила її до дитячого садка, а потім в школу.
– Чудово! Повідомлю мамі про те, що вона теж їде з нами! – Зраділа я, і відразу стала їй дзвонити.
Вона була на сьомому небі від щастя, коли дізналася, що ми беремо її з собою.
– Ми знімемо для вас із Поліною окремий номер, – радісно промовила я.
– Ой, я за нею доглядатиму, поки ви відпочиватимете, – захоплено промовила мати. – Сваха не образиться, якщо дізнається про те, що ви мене берете із собою? Вона ж не їде?
– Мені взагалі, все одно! – Невдоволено промовила я. – Вона нам жодного разу не допомогла з Поліною. Навіщо ми повинні їй все оплачувати? Вітя, до речі, зі мною цілком погоджується. Хто допомагає, тому і належить відпочивати!
Звичайно, не можна було так уже впевнено називати поїздку відпочинком, оскільки Ользі Петрівні доведеться все одно доглядати непосидючу онучку.
Про те, що я беру матір на відпочинок, дізналася старша сестра. Ірина звикла у всьому змагатися зі мною, тому заявила матері, що на Новий рік вона поїде з ними в Буковель.
– Ой, відпочинок за відпочинком у мене прямо, – поділилася вона зі мною планами старшої доньки. – Я тільки не знаю, чи варто погоджуватися. Якщо я поїду, хто стежитиме за Поліною?
– Мамо, звичайно, погоджуйся! – наполягала я. – Якщо Іра захотіла похизуватися, чому б і не скористатися цим? Тим більше з нашою Поліною, напевно, особливо не відпочинеш…
Мати прислухалася до мене, та повідомила сестру про те, що згодна поїхати на Новий рік із нею в Карпати. Мати була на сьомому небі від щастя, горда тим, що доньки про неї не забувають.
Поки Ольга Петрівна все ще була під враженням від наших сюрпризів, їй у магазині зустрілося сваха, з якою вони давним-давно не спілкувалися.
– Ти, Олечко, просто погарнішала! – Зробила їй комплімент Тамара Анатоліївна.
– Це від щастя, – загадково посміхнулася Ольга Петрівна, якій хотілося похвалитися перед матір’ю зятя тим, як її люблять діти.
– Що ж у тебе сталося? – із заздрістю поцікавилася вона.
– Наступного тижня на десять днів поїдемо вчотирьох в Одесу, а на Новий рік – в Карпати, – поділилася вона своєю радістю.
– З ким це ти, цікаво, зібралася їхати? З моїм сином? – роздратовано спитала сваха.
– Так, а ще з донькою та онукою! – сяючи від щастя, відповіла Ольга Петрівна. – Діти мене балують!
– Так, пощастило, – стримано промовила Тамара Анатоліївна і натягнуто посміхнулася.
Жінку затрясло від заздрості та усвідомлення того, що єдиний син та невістка не запропонували їй поїхати з ними.
Роздратована Тамара Анатоліївна швидко попрощалася з Ольгою Петрівною, і пішла геть.
Палаючи від нетерпіння, вона викликала таксі, й поїхала прямо до Віктора та Марини з’ясовувати стосунки.
Щойно я відчинила двері, свекруха ввалилася у квартиру і ледь не збила мене з ніг.
– Де мій син? – голосно рикнула Тамара Анатоліївна. – Вітю, ти мені нічого не хочеш сказати?
Чоловік, почувши схвильований голос матері, вийшов із зали, й запитливо глянув на неї.
– Чому сваха їде аж двічі відпочивати, а я жодного разу? – обурилася свекруха. – Це вже в жодні ворота не лізе! Тобто Ользі Петрівні ти хочеш догодити, а мені ні?
– Мама, по-перше, теща їде з нами всього один раз, вдруге вона їде з сестрою Марини! По-друге, вона доглядатиме на відпочинку за Поліною!
– А по-третє, Ольга Петрівна дуже багато нам допомагала з донькою, тому ми вправі їй віддячити хоча б так, – розвів руками Віктор.
– Ну, нічого собі! Отже, щоб отримати від вас подорож у подарунок, потрібно було вісім років няньчитися з Поліною?
– Тобто, просто так зробити хороший жест ви не можете? – жестикулюючи руками, спитала свекруха. – Крім мене, у тебе нікого ближче немає! Ольга Петрівна взагалі тобі чужа людина! Вона поруч, доки ти живеш з її дочкою!
– Тамаро Анатоліївно, ви теж можете з нами поїхати, – вклинилася я в розмову.
– Так? – здивовано перепитала свекруха, вирішивши, що нам стало соромно, і ми схаменулися.
– Так, але тільки власним коштом, – знизала я плечима. – Іншого ми вам запропонувати не можемо.
– Слухай, мамо, ти можеш поїхати замість тещі! Житимеш з Поліною в одному номері, й наглядатимеш за нею, – син приголомшив Тамару Анатоліївну несподіваною заявою.
Після цих слів обличчя жінки мимоволі скривилося. Вона зневажливо відстовбурчила нижню губу.
Для нас було очевидно, що подібний розклад жінку зовсім не влаштовував.
Вона хотіла б поїхати на відпочинок, але тільки так, щоб ніхто і ніщо її не напружувало.
– Заодно подружишся з онукою, бо вона тебе практично не знає, – продовжив говорити чоловік.
– Ні, дякую, їдьте в тому ж складі! Я краще вдома побуду, – пробурчала з досадою Тамара Анатоліївна, і швидко поспішила додому.
Як тільки вона пішла, Віктор голосно засміявся. Він чудово знав, що ледве мати дізнається про те, що їй доведеться доглядати Поліну, як відразу відмовиться кудись їхати.
Не можу сказати, що мені зовсім байдуже! Звісно, що я не за себе турбуюся! Як так можна ставитися до своєї рідної онуки? Ну що ж, силою, не будеш милою! Ви зі мною згодні? Як вам вчинок бабусі?
