Потрапила я з дитиною до лікарні. Син захворів, до чергового лікаря сходили, він лікування виписав, та на прийом до педіатра нас записав.
Через чотири дні прийшли до педіатра, вона його послухала, їй легеневі хрипи не сподобалися, тож відправила сина на рентген.
Коли зробили рентген, і повернулися до лікаря, він дав направлення до стаціонару на лікування, бо у сина виявили пневмонію.
До лікарні ми вирішили їхати самостійно. Додому прийшли, зібралися, кота до сусідів влаштувала. Живемо удвох із сином, колишній чоловік тільки платить аліменти, більше жодної участі у житті сина не бере.
У холодильнику все розібрала: частину — в морозилку, частину — в смітник, і одразу винесла. Речі зібрали. Перевірила, чи все вимкнено. Ключ сусідці залишила, і таксі викликала.
Вже в лікарні зрозуміла, що не взяла подовжувача та чайник. Вода гаряча у лікарні була доступна, але лише вдень.
Синові ночами гаряча вода від нападів кашлю добре допомагала. Подзвонила мамі, попросила, щоб вона з’їздила до мене додому, взяла подовжувач та чайник, і привезла нам в лікарню.
– Зайчику, я сама захворіла, температура тридцять вісім і дев’ять, — сказала мама. Подзвоню Колі, його попрошу.
Коля – мій брат. Його я спочатку вирішила не турбувати, він одружений, у них троє дітей. Подзвонила подрузі, подзвонила сусідці. Ще одній подрузі.
Ніхто не зміг! Лише тоді набрала номер Колі. Прохання своє йому озвучила.
– Не хочу до тебе додому їхати, свої подовжувач та чайник дам, випишуть, повернеш, — погодився допомогти брат.
Того ж вечора все привіз, передав через вахтера, бо відвідування були під забороною, через високу захворюваність.
У лікарні ми з сином пролежали два тижні. Коли нас виписали, і ми повернулись додому, то відразу кота забрали у сусідки, бо син за ним скучив.
Коли з усіма домашніми справами, які за два тижні накопичились, впорались, приїхала мама. Я попросила її посидіти з сином, щоб з’їздити до брата, та повернути подовжувач і чайник.
– Куди ти поїдеш? Подивися на себе: шкіра та кістки залишилися! Тільки з лікарні! Відпочинь, я сама Колі все передам.
Мама забрала з собою подовжувач та чайник. Наступного дня повідомила, що майно повернулося власнику!
Дозвольте, мабуть, я представлюся — нахабна сестра чоловіка! Перша зустріч із дружиною Колі після нашої з сином виписки з лікарні, була незабутньою! Ми зустрілися у кафе, на поминальному обіді по батькові.
Я такого вислухала:
– Ти залишила багатодітну сім’ю без електричного чайника! Бідні діти, навіть чай попити не могли!
-Ти змусила бідолашного Колю їхати спочатку до вас в лікарню, а потім до мами, щоб забрати чайник і подовжувач!
– Совісті, як і сорому, ти не маєш! З однією дитиною не можеш впоратися! Ти позбавляєш багатодітну матір допомоги, та участі мого власного чоловіка!
Чого тільки братова дружина мені не наговорила!
– Ти перебільшуєш, – сказав Коля дружині. Ходімо, повітрям подихаємо!
Вони пішли. Я спіймала маму і спитала, як вона передала Колі речі.
– Ну, я йому зателефонувала, запитала, коли буде зручно заїхати та віддати. Він сказав, що сам загляне до мене.
Брат допоміг сестрі! Що у цьому поганого? Я раніше з його дітьми сиділа, як він просив. Допомагала! Чи це не рахується?
Він сам вирішив їхати до мами за своїми речами, до чого тут я? Чому в голові дружини брата все шкереберть? Не їй вирішувати, коли, як, і скільки буде брат мені допомагати!
Бідненьку, допомоги позбавила на цілу годину, і такий вереск вчинила! Стерво неврівноважене! Ви зі мною згодні?
