Серйозно посварилися з чоловіком через його погляд на сімейний бюджет. Він чомусь порахував, що його гроші – це його гроші, які він може витрачати на власний розсуд, зі мною ж він обговорювати свої витрати не зобов’язаний. Дуже цікавий підхід, навіть новаторський, тільки мене такий стан речей не влаштовує.
Ми з чоловіком вже п’ять років у шлюбі, дітей поки що не нажили, вирішили не поспішати з цим. Квартира в мене є, бабусина двокімнатна ще з часів студентства у моєму повному розпорядженні. Там ми з чоловіком і живемо. Плануємо найближчим часом робити ремонт. Точніше, планували.
Ідею ремонту я розглядаю вже не перший рік. Ще на початку нашого сімейного життя нас сильно затопили сусіди зверху. Ми абияк поправили косметично ремонт, але все одно видно, що колись тут був потом. Вирішили, що розвозити бруд через одну кімнату безглуздо, тож домовились збирати на повноцінний ремонт.
Ця ідея відразу ж була розкритикована з боку свекрухи. Вона заявила, причому абсолютно не соромлячись мене, що її син дурень, коли вирішив робити ремонт у чужій квартирі. Тиснула на те, що йому там не належить ні метра, а він збирається вкладати туди не один десяток тисяч гривень.
Чоловік тоді осадив свою мати нагадуванням, що ми взагалі сім’я, і живемо в цій квартирі разом. Я ще дуже зраділа, що мій чоловік – адекватна людина, яка розуміє великі істини. Але, на жаль, зраділа я зарано. Не всі великі істини мій чоловік розуміє.
Чоловік має молодшу сестру, яка рік тому невдало сходила заміж, повернувшись назад до мами з дитиною на руках. У мене до сестри претензій немає ніяких, вона адекватна хороша дівчина, зовсім не схожа характером на свою маму. А що з чоловіком так вийшло – ну доля така, буває.
У декрет тоді пішла свекруха, яка й так стояла на межі звільнення, бо її контора через кризу взялася за оптимізацію штату. А сестра пішла працювати, бо жити з мамою їй не хотілося. Навіть вона визнавала, що мама у них дуже складна за характером людина.
Через кілька років їй вдалося взяти іпотеку та з’їхати від мами. Дитина вже ходила до старшої групи дитячого садка і майже не хворіла, тому в цьому плані у неї проблем не було.
Я ще тоді дивувалася, як вона примудряється сама тягти й сім’ю, і іпотеку. А потім з’ясувала, що скринька дуже просто відкривалась – більшу частину платежу вносив мій чоловік.
Дізналася я про це випадково, сестра сама проговорилася. Тільки вона не знала, що для мене це таємниця.
Напевно, я б і раніше дізналася, але розмови за іпотеку в нас якось не заходило. Ми бачилися тільки на свята, бо з вільним часом у всіх було туго, а свята – не той час, коли хочеться обговорювати проблеми.
Мене інформація про щедрість чоловіка вразила. Ми домовилися збирати на капітальний ремонт. Спочатку складали в одну шухляду, а потім чоловік заявив, що простіше буде, щоб кожен відкладав у себе на рахунку, на карті ці накопичення простіше контролювати. Я тоді погодилася.
Ми домовилися подивитись, що там за суми наприкінці року. Але я, дізнавшись про його щедрість, вирішила поцікавитись зараз, як там йдуть справи.
Чоловік довго намагався зіскочити з теми, навіть звести все жартома, але мені набрид цей цирк і я розповіла йому з чим же пов’язаний мій такий нав’язливий інтерес.
Чоловік посерйознішав і запитав, яка мені різниця, допомагає він сестрі чи ні. Так сума платежу дуже значна, ось яка мені різниця. І ці гроші йдуть із нашої родини, а я навіть не знала про це.
– Чому я мушу тебе питати чи перед тобою звітувати? Я плачу зі своїх грошей.
Я обурилася, що у сім’ї є таке дивне визначення – свої гроші. Давай ще кожен свою їжу в холодильнику буде мати, посуд окремий, а в туалет зі своїм рулончиком ходити. Тільки це вже не сім’я, а гуртожиток, де кожен скинувся на спільні потреби, а далі нарізно.
– Ну, ти ж у мене не питала, коли чоботи купувала? Пішла та купила. Я хоч слово тобі сказав?
– Ти, звичайно, порівняння підібрав! Чоботи раз на рік за чотири тисячі та щомісяця двадцять тисяч за іпотеку. Купив би собі черевики, я б слова тобі не сказала.
Чоловік образився, мою претензію так і не зрозумів, навіть кілька днів не ночував вдома. Натомість за цей час встигла зателефонувати свекруха, яка заявила, що я не маю права забороняти чоловіку допомагати сестрі. Нам є де жити.
Я все розумію, звичайно, можна і допомогти, але не на шкоду власній родині та не з претензією, що “це мої гроші та, витрачаю, як хочу”.
До того ж цікавий розклад – сестрі, за великим рахунком, теж є де жити, у свекрухи трикімнатна. Те, що вона свою дочку задовбала настільки, що та від неї втекла, це її проблеми.
Не знаю, чим справа скінчиться. Ми з чоловіком зараз у дуже натягнутих стосунках. Він так і не зрозумів, що саме мене не влаштувало, ще й свекруха бензину в цю пожежу підливає завжди. Розлучатися дуже не хочеться, але жити з людиною, яка тебе не чує, це теж не для мене.
