Мені 27 років, нормальна жінка, симпатична, без шкідливих звичок, займаюся спортом, маю гідну роботу, є своє житло, але на моєму особистому житті стоїть хрест раз і назавжди.
Вся справа в тому, що я вийшла заміж, народилася дочка і чоловік загинув через півроку. Мені було дуже важко це пережити, залишитися з маленькою дитиною на руках страшно.
Минув час, я змогла прийти в себе, знайшла сили змиритися і жити далі. Але тут я зрозуміла, що в особистому житті мені нічого не світить.
Я не можу сказати, що я шалено хочу знову вийти заміж, але чисто по-людськи хочеться спілкування з чоловіком, уваги.
Я випадково познайомилася з чоловіком, виникла взаємна симпатія, почали зустрічатися. Я витрачала час, витрачала себе і свої емоції на наші відносини, а в підсумку з’ясувалося, що він хотів би одружитися зі мною, щоб жити у мене і за мій рахунок здебільшого, а дочка моя як сміття під його ногами, «чужа» дитина.
Я розлучилася з ним. Ці відносини дали мені урок, що сподіватися нема на що.
Подруга вмовила мене зареєструватися на сайті знайомств, щоб хоч коханця знайти.
Я зробила це, писали багато, але я не можу погоджуватися на близькість просто так, мені противно.
Зав’язалося спілкування з одним чоловіком, адекватним і ввічливим, все йшло добре, і тут він запитав про останні відносини, я відповіла чесно, і як він дізнався, що є дитина, попрощався і побажав удачі. Я пішла звідти.
Мені дуже прикро, адже я не винна, що помер мій чоловік, не винна, що залишилася з дитиною.
Виходить я стала людиною другого сорту в очах чоловіків, я повинна принижуватися, щоб мати з кимось стосунки або викинути свою дочку на смітник заради мужика??
Прикро від несправедливості. Я твердо вирішила, що більше ніяких спроб знайомств, з мене вистачить, буду жити виключно своїм життям і займатися дитиною.
Тішити себе надіями, що я комусь щиро можу бути потрібна, не хочу. Але на душі все одно боляче, не очікувала, що в 27 років доведеться поставити на собі хрест.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…