Я народилася в багатодітній родині з застарілим, патріархальним укладом. Старші дивилися за молодшими, а молодші доношували за старшими. Щоб ви розуміли, нас було 9 дітлахів, не дуже розпещених батьківською любов’ю і увагою. Дорослішання у нас відбувалося раніше, ніж в інших сім’ях, праця – на першому місці.
Уже після моїх 15 років в будинку я вважалася тягарем, а мама боялася, що залишатися мені в дівках надовго. Тому немає нічого дивного, що в 18 років я вийшла заміж за людину, яку знала близько двох тижнів. Та це й не мало значення: його батьки добре знали моїх, крім того, йому було вже 27 років, а значить час настав.
Найдорожчою річчю мого приданого була квітчаста скатертина з якоїсь строкатої тканини. Нічого не скажеш, завидна наречена. Ми жили втрьох: я, чоловік і його лежача бабуся. З огляду на те, що квартира була трикімнатною, я себе відчувала практично в повній самоті, особливо якщо порівнювати з моїм минулим сусідством з 5 хлопцями в одній кімнаті.
Любові, ясна річ, між нами не було. Але зав’язалася вимушена дружба, і через 2 роки я народила йому сина. Це трішки зблизило нашу сім’ю. Незабаром його бабуся нас покинула, а ще через півроку у нас з’явилася дівчинка. І ми вирішили назвати її на честь бабусі.
Василь (ім’я чоловіка) ніколи не був поганою людиною. Він утримував мене з дітьми і більшість часу проводив на роботі. Як такого, спілкування між нами не існувало, але це і не дивно, адже такий був час. Йшли роки і я зрозуміла, що зовсім нічого не вмію робити, окрім роботи по дому. Прибирання і готування.
У ті роки я ще не знала, що таке Інтернет, а сходити в бібліотеку за якимись важливими мене книгами не вистачало часу. Та й коли читати-то? Добре, одного разу я натрапила на передачу, в якій говорилося про те, як робити різні вироби з мила. Сходила на ринок, купила продуктів і всього потрібного для мого майбутнього хобі. А ввечері слухала крики чоловіка з приводу того, що даремно викинула гроші на якусь погань.
І ви знаєте, у мене почало виходити. Спершу не дуже, але потім все краще і краще. Перші зразки я роздала сусідам і попросила, щоб вони порекомендували мене друзям, адже це так корисно і незвично! Через рік у мене навіть з’явилися свої гроші, які, втім, я витрачала на смакоту дітям і дрібниці по дому. Чоловік все ще тільки стискав губи і вимагав більше часу витрачати на сім’ю.
Дочка часто хворіла і саме з цієї причини я розуміла, що сидіти вдома – необхідність. Тільки, коли їй виповнилося 15 років, я змогла піти шукати роботу під незадоволене кректання чоловіка. До нас почали приходити гості і життя, в принципі, стало налагоджуватися.
Ось тільки Вася не змінився. На людях зі мною він був ввічливий, а місцями навіть ніжний. Ходили ми під руку, нерідко з морозивом або просто квітами. Однак варто було нам тільки зайти в будинок – і він тут же змінювався. І фігурі моїй заплившій діставалося, і плямам на новій сукні. Але я звикла, розумієте? Адже цей тон від нього я чула все життя, ось тільки з віком він став звучати голосніше і частіше.
Ні, руки він не піднімав ніколи. Ні на мене, ні на дітей. Тільки ось слова теж ранять. А ще дуже ранить, коли твій син починає вторити батькові і огризатися на рідну матір. І це точно не вік такий, адже з татом він і на риболовлю, і в похід. А мені дістаються тільки крики про особистий простір.
Останньою краплею став звичайний рушник, хустка. Я купила його на свої гроші, як тепер уже і багато іншого. Але муженьку моєму не сподобався колір. «Ідіотський і дитячий, виглядаєш як корова в шапочці». І тут я зрозуміла, що не зможу прожити з цією людиною більше жодного дня. Дітям вже по двадцять з гаком років. А я навчилася працювати. Чого я чекаю?
Ось так, товста і нікому не потрібна, за словами мого «дорогого» чоловіка, я вирішила подати на розлучення. Зараз живу на зйомній квартирі, маленькій, але чистій, це ж наскільки її легше прибирати. Мені стало морально легше, та й фізично теж. Дорослі діти мене не дуже підтримують, особливо син. А ось дочка просто говорить, що сумує, але абсолютно зі мною згодна.
Ніякі думки з приводу повернення мене навіть не відвідують. А ось колишній (поки ще не офіційно) чоловік дзвонить кожен день. Спершу він тільки кричав і проклинав мене щосили. Тепер, навпаки, говорить, що все усвідомив і шукає прощення. Але я не в образі, просто був час, коли я давала можливість собою зневажати, а тепер цей час скінчився.