Мій колишній чоловік — мамин синок. І незважаючи на це, у мене від нього двоє дітей.
Чи важко жінці з двома дітьми жити одній, без допомоги та надійного плеча? Зізнаюся, дуже. Але життя ніколи не обіцяє бути легким і приємним.
А принципи людини мають бути на першому місці. Якщо не можеш бути з людиною, то йди. Чого б тобі це не вартувало.
З Максимом ми познайомилися молодими, можна сказати, юними. Він випустився з університету, я була на третьому курсі. Гуляли разом, знайшли між нами багато спільних знайомих.
Все було чудово. Але… Помилки молодості виглядають такими безневинними, якби не наслідки. Так, я завагітніла. Але, треба визнати, Максим одразу ж зробив мені пропозицію. І за це йому окреме спасибі.
Він жив із мамою у великій чотирикімнатній квартирі. Я тоді ще не знала, але всім у житті керувала ця жінка. Лариса Юріївна. Не те, щоб у неї був поганий характер. Але, розумієте, я ніби заміж за нього збиралася, а не за неї.
Спочатку вона була дуже рада. Обіцяла, що місця у них на всіх вистачить, а її я навіть не помічатиму. І тому подібні казки.
Весілля було скромним, тільки для батьків. Я майже відразу переїхала до Максима та його мами. Потім зʼявився на світ малюк. Дякувати Богу, все пройшло добре. Мене виписали, і я з донькою почала жити там, у Максима та його матері.
Максим швидко знайшов роботу, це також, мабуть, варто відзначити. Не сидів ні в кого на шиї. Але після неї він міг піти з друзями випити пінного. Без фанатизму, але приходив він пізно, хоч і завжди намагався допомогти мені по дому.
Я якийсь час терпіла подібну поведінку, але потім почала висловлювати своє невдоволення. Відповідь свекрухи не змусила довго чекати.
Лариса Юріївна – людина дуже пряма. І дуже владна. Вона, не соромлячись, провела мені лекцію про те, що я насправді живу у них на всьому готовому, а її син не має права навіть відпочити після роботи. І що, що він батько? Він гроші в дім приносить.
А я маю затишок підтримувати, прибирати, готувати і далі за списком. І взагалі зіпсувалася молодь нині. Коротше, жодного конструктиву.
Так минули мої перші два роки материнства. Чоловік нічого не вирішує, свекруха відіграється на мені за будь-який пчих, я крайня у всьому.
І це навіть незважаючи на те, що я почала підробляти з дому, щоб зовсім не втратити впевненість у собі. Так що коли я дізналася, що при надії вдруге, у мене навіть з’явилися грішні думки позбавитися майбутньої дитини.
Але обійшлося. Дякувати батькам. Вони дізналися, як я живу в чужому домі та на яких правах. Дізналися про все та запропонували мені просто переїхати до них. Розлучення – справа життєва. А скільки б там дітлахів у мене не було, вони завжди допоможуть.
Так я загалом і зробила. Більше, ніж навіть чоловік, на мене репетувала Лариса Юріївна. Звинувачувала мене у всіх найстрашніших гріхах, проклинала. Говорила, що я просто хочу втекти від чоловіка, бо він недостатньо заробляє, набиваю собі ціну.
А в мене про його роботу і думок не було. Просто жити з тираном – це жахливо. Тим більше, коли син цього тирана доводиться тобі чоловіком. Загалом, розлучились і стало спокійно.
Вже минуло чимало часу, діти підросли, молодша пішла до дитячого садка. І тут на тобі, сон наснився. Яскравий такий, виразний.
Сидить моя колишня свекруха у сукні білій і дивиться кудись у далечінь. Я на неї, головне, дивлюся, а вона начебто ігнорує. А потім звук такий неприємний, монотонний. Ну, я від цього звуку і прокинулася.
Не встигла продерти очі, як тобі — телефон дзвонить, номер невідомий. Піднімаю слухавку, а звідти знайомий різкий голос Лариси Юріївни. Оце мені «доброго ранку» називається. Найкращий початок дня, не інакше.
Я, до речі, потім глянула у соннику, що це взагалі все може означати. Так от, розповідаю: свекруха, що сміється, — до невдач, а коли плаче — навпаки. Якщо вона при надії, це означає, що скоро в тебе буде переїзд, а якщо вже так вийшло, що в труні, то на тебе чекають нові грошові потоки.
До речі, якщо у сні ти з нею б’єшся, це передвісник сумним новинам. Але що там моя колишня свекруха, жива і здорова?
Якщо коротко, пані багато скаржилася на самопочуття сина. Максим уже кілька місяців дуже погано почувається і практично не встає з ліжка.
Свекруха викликала лікарів, але ті розводять руками щось незрозуміле. Чи то перевтома, чи депресія. Загалом, біда. Адже без роботи жити їм залишається лише на її пенсію, яка, звісно, не величезна.
На моє запитання, навіщо мені ця інформація, свекруха відповіла цілком у своєму фірмовому стилі. Спершу вона витримала паузу і вже почала на підвищених тонах згадувати, як раніше ми з її сином жили разом і що я маю від нього двоє дітей, її онуків. Але поступово її тон почав виправлятися, а голос став тихішим.
Все полягало в тому, щоб я прийшла навідатися до Максима і, можливо, поговорити з ним. Якщо вийде, допомогти трохи по господарству, я пам’ятаю, як там у них все влаштовано.
Свекруха не справляється, а більше в них немає нікого. Оце вже загадка, чому це так? Коротше, я вислухала її, а потім відповіла, що її пропозиція мені не цікава. Побажала удачі та поклала слухавку.
Якщо ви думаєте, що я потім якось задумалася, а може допомогти батькові моїх дітей стати на ноги, адже минуло вже так багато часу… То ви помиляєтеся. Мені начхати, що там у них за ситуація. У той будинок приниження та глузувань мене і силою не затягнуть.
Якщо свекруха все життя змогла командувати Максимом, навіть після того, як він став батьком, чому б їй не покласти на нього свою руку, а потім не наказати: «встань та йди»?
Потрібно поважати себе в першу чергу. І не піддаватися на провокації ззовні. Навіть якщо вони продовжуватимуться щодня. А я ось цей момент прогавила і мучила себе стільки часу. Більше такого не повториться.
У них своя сім’я, а в мене своя. Якщо щось не подобається, це мене не стосується. Я це зрозуміла для себе і ніколи більше цього не забуду.
