Довгий час після розлучення була одна, мені тридцять один рік. Нещодавно познайомилася з чоловіком, йому вже сорок років, але він жодного разу не був одружений.
У нього є все для нормального життя: і робота, і квартира, і машина, батьки, які вже втратили надію, що він коли-небудь стане розсудливим і одружиться.
Жіночою увагою він теж не обділений, але я останнім часом думаю, що він, напевно, переконаний холостяк. Чим далі, тим більше переконуюся, що зі мною він теж не планує створювати сім’ю.
У свій час вирішила навіть розлучитися, щоб не витрачати даремно час, але потім подумала, що все одно поки одна, що я втрачаю.
Ще й подруга каже, що потрібно показати йому переваги сімейного життя, зуміти переконати його своїм ставленням і любов’ю, влаштувати затишний побут.
«Все залежить від тебе самої, або ви розбіжитеся через місяць або будете жити довго і щасливо разом» – таку пораду мені дає мама. Навіть пропонує взяти до себе дочку, щоб я влаштувала своє особисте життя. Але я відразу сказала йому, ще при першому знайомстві, що у мене дитина і я ніколи його не віддам її до бабусі.
Перш ніж намагатися створити нову сім’ю, я хочу розібратися в своїх почуттях: любов це чи просто самотність мені набридло.
Чи потрібно боротися тільки заради спортивного інтересу, щоб довести і собі і оточуючим, що ось я змогла змінити його холостяцькі погляди на переваги бути одруженим і мати дітей.
Адже минулий невдалий досвід сімейних відносин мене теж дечому навчив. Я ніколи про це з ним не говорила, не хочу починати розмову першою, щоб він не подумав, що я тисну, мені з ним поки добре, а там буде видно.
