Це історія про дуже успішну сильну людину, яка ось-ось зламається остаточно, бо ніщо не б’є так сильно, як життя

Мені 25 років, коли був дитиною і, пізніше, підлітком, завжди заздрив багатим та успішним.

Але минув час, я виховав у собі купу якостей і досяг успіху в грошах, у справі, у визнанні. І з кожним роком лише зростаю в рази. Люди не можуть, а я приходжу та роблю. Отак просто роблю і все тут.

І серед парубків лідер. Веду людей за собою. І рідні підтримують у всьому. І зовні гарний, завжди привабливі дівчата поруч і звертають увагу самі собою.

Тільки ось мені потрібна одна, яку я любитиму, і буду коханим, ось і все. А я не можу її знайти. 4 роки були разом з дівчиною, навіть одружилися, тільки ось я зрозумів, що зникли всі почуття ще після другого року, що я 2 останні роки вкладався у нас, а вона ні.

І не треба говорити мені, що я тупив, все як треба я робив. І увагу приділяв, і з інтимом все добре, підтримував, буквально у всьому. І сам уже книжку написати можу про те, як треба теоретично все будувати між двома люблячими людьми.

Зараз є якісь стосунки, тільки я розумію, що вони не виростуть, бо дівчина вітряна і про вірність та сім’ю у майбутньому думати не хоче. І раніше були інші. І я зрозумів, що не можу.

Я вичерпався, втомився просто вкладатися в цих усіх дівчат, а потім руйнувати і починати спочатку. Скільки можна? Чому їм так складно робити все разом як треба, а не чекати на готове? Від цього зсередини вже вивертає. З кожними невдалими стосунками всередині щось помирає, і стаєш як робот.

Вже нема чим відчувати. А мені потрібна одна, моя єдина дівчина. Без неї я почуваюся самотнім і мені погано. Але від спроб невдалих теж погано. І цього вже стільки накопичилося, що почалися якісь незрозумілі зриви, депресії, і я все частіше хочу просто жити для себе, щоб нарешті пішло це погане.

Це історія про дуже успішну сильну людину, яка ось-ось зламається остаточно, бо ніщо не б’є так сильно, як життя. І мені не потрібні ваші поради, просто мені стало трохи легше, тому що я з кимось цим поділився, адже сказати більше нема кому. Не знайомим чи рідним же скаржитися?