Це крик душі, люди, почуйте мене

Я соціальний працівник і просто хочу закликати людей до того, щоб вони не були такими черствими та байдужими. Зовсім недавно до нас в управління захисту дітей надали виклик про те, що в одній з сільських сімей відбувається дещо дуже нехороше.

Ігнорувати таку інформацію ми не могли, тому дуже швидко з колегами пішли перевіряти стан проживання дітей.

Те що ми виявили в цій сім’ї дуже збентежило. Такого я ще не бачила. Це просто заклик про допомогу. Коли ми зайшли на подвір’я, то відразу зрозуміли, що в цій сім’ї точно не все в порядку.

Кругом були розкидані дитячі речі, по дворі бігали худі і голодні тварини, собаки та коти, а в коридорі будинку ходили кури. На вулиці зима, двері відкриті навстежень.

Ну і обов’язковою процедурою є те, що ми маємо опитати сусідів на предмет того, чи бачили вони, чи звертати увагу на те, що відбувається в сім’ї, чи доглянуті діти, чи не вживають і не мають шкідливих звичок батьки.

Результати мене вразили. Сусіди мало того, що навідріз відмовилися спілкуватися з нами, то ще й дозволили собі казати неправду про те, що роблять батьки.

Справа в тому, що більшість сусідів, по зовсім незрозумілій мені причині взагалі сказали, що не бачать приводу відбирати дітей, і знаєте, мене це більше за все схвилювало.

Я можу повірити в те, що одна сім’я може бути неблагонадійною, але в те, що все село не бачили в яких умовах живуть діти я не вірю. Сусіди досі продовжують ховати очі і кажуть, що вони нічого не чули і не бачили. Дітей ми звісно ж забрали, та справа не в цьому.

Стільки в нашій країні таких сімей, дітей і головне, таких сусідів, які закривають очі на все. Це крик душі, люди, почуйте мене, краще виглядати ніяково, краще давати знати про свої побоювання і врятувати не одне життя, аніж бути осторонь і думати, що ваша хата скраю.