Я, “кашу з сокири” варити не вмію

-Тобі навіщо стільки макарон? – спитала подруга, – консервувати їх будеш? – Та ні, чоловік сказав, що місяць можна і на вермішель посидіти, от я йому і влаштую “мучне життя”, точні ще макаронне.

Подруга ще якийсь час розпитувала в мене що сталося, але говорити про це не було найменшого бажання. Я взяла свою її пакети пішла додому.

Цього разу на продукти мені виділили вже раптом 1000 гривень і це на місяць. Ні, звісно, молоко, хліб та свіже печиво я б докуповувала, але по розрахункам чоловіка цього мало б вистачити.

Ми живемо не бідно, і перший час звісно я використовувала старі запаси, які вже були в нас. А тепер от, хоче щоб ми прожила на 1000, добре, буде йому на тисячу.

Перших кілька днів я дійсно старалася економити, курку розібрала аж на 4 страви. Приготувала з неї суп, відбивні, підливу, посмажила гомілки. З палиці ковбаси теж аж цілих 5 днів харчувалися, то бутерброди, то омлет, то піцца яка не яка.

Яйця стали нашою коронною стравою. Ну і в результаті місяць я таки витягнула. Запаси всі скінчилися. І цього разу я виставила умови. Тепер чоловік готує їжу на тих 1000 гривень на місяць, сам, без моїх підказок і допомоги, а ні, так я піду від нього.

Вистачило його на 2 дні, і то багато. Хто ж в місті, без свого господарства так проживе, без найменших запасів?

В перший день ми їли дуже смачний борщ, наваристий, з сметаною і квасолею, з м’ясом, пампушками, на інший день їли картопляне пюре з маслом, салатом і котлетами.

І все, баста, в холодильнику лишилося кілька морквину, цибулин і ложка квасолі. Залишки фаршу, з якого я ще з горем навпіл суп зварила.

Чоловік, дякувати Богу, все зрозумів. А я тоді сказала. Я, “кашу з сокири” варити не вмію, ми працюємо, заробляємо, тому повинні їсти як люди, а не економити, потім доведеться все це на ліки витратити.

Все, крапка. А ви згодні, чи ні, як ви виживаєте на такі гроші і чи можливо це взагалі?