Зізнаюся, що чула я багато всього, про те, як непросто можуть розвиватися відносини між родичами. Але для мене було шоком те, що сталося в моїй родині.
– Цілком серйозно мені заявили, що це ж їхня нерухомість, а тому вони мають право самі їй розпорядитися на свій розсуд. Ось, не хочеться вживати таких слів, але… виходить, що мене просто пограбували. І хто? Власна мама з татом. Ти про таке чула? Ну ось, я теж – ні. – розповідає Уляна- І що тепер? Іпотека чи почнеш накопичувати заново?
– Не знаю, я просто розчавлена зараз, якщо чесно, навіть думок ніяких немає, – відповідає Уляна. — З батьками, звісно, я зараз не спілкуюсь, а вони дуже щиро не розуміють чому: “А що такого кримінального ми зробили?”
Подруга слухала мене та не знала, що мені й сказати, чим втішити. Ситуація справді складна і дуже неприємна.
Мені 35 років, я виховую сина, якому 5 років. Одна. Так вийшло, чоловік, з яким я зустрічалася, до появи малюка виявився не готовим, потім щось мимрив, що якщо я наполягаю, то він визнає батьківство, допомагатиме, але я просто послала його якомога далі. Навіщо мені цей недоробок.
Я цілком самостійна жінка, непогано заробляла і до декрету, і під час декрету. У 24 роки я купила собі студію в іпотеку, накопичивши на початковий внесок, планувала погасити борг і купити вже повноцінну двокімнатну квартиру, але з’явилися в житті обставини, що завадили планам.
За студію я, звичайно, вже розплатилася. Вже в декреті, але все ж таки. Розплатилася б і раніше, але, ніби передчувала, відклала собі вельми непогану суму на «чорний день».
Коли трапилася вся ця ситуація з незапланованою дитиною, накопичення і стали аргументом для мене, що впораюся я і сама, без невдачливого кавалера. Але навіть витрачати накопичене на життя не довелося: я майже одразу знайшла віддалену роботу, яка мене годувала весь декрет. І зараз додаткові гроші з’являються завдяки цьому підробітку. Тільки накопичень у мене вже не має.
У батька з матір’ю я єдина дочка, батьки живуть у колишній трикімнатній, яку перетворили на велику двокімнатну, яку вдало перепланували. Тепер у мами з татом дві повноцінні спальні, кухня-вітальня, вбиральня. А кілька років тому вони задумали ще й будувати заміський будинок.
– Батьку дісталася у спадок ділянка з сараєм. Ну і спалахнули вони ідеєю: побудуємо дім, житимемо за містом.
Батько тоді непогано заробляв, працювала й мати, розташування дачі справді вдале, місце обжите, на околиці Києва, до міста 40 кілометрів. Я тоді пішла вже жити у свою студію, але з батьками про будівництво регулярно розмовляла.
– Я їх намагалася переконати, що до пенсії будувати будинок із ділянкою взагалі не варто. Нормальні люди навпаки під старість у квартири перебираються. Тому що утримувати легше. Але мої слова розбивалися про залізне: ми не будемо там розводити грядки, все зробимо капітально, на наш час вистачить, а ти потім розпорядишся сама, як захочеш вже.
– І взагалі, – оголосила мама. — Побудуємо, переїдемо, а ти у нашу квартиру заїдеш. І тобі добре, і нам чудово. Тобі не купувати та не переплачувати відсотки, а студію свою здаси, додаткові гроші не завадять. Ти в нас одна, все, що ми робимо для тебе.
Я і погодилася, це був би непоганий варіант. Потім я залетіла, потім знайшла другу роботу. Сину було близько 4-х місяців, коли маму буквально “вижили” на пенсію та й усе подорожчало, з будівництвом будинку у батьків не дуже клеїлося.
– Напевно, нам треба попросити у тебе накопичення. Будинок треба добудовувати. Я навіть не думала, що все зараз так дорого. Якщо ти викручуєшся по грошах… купувати квартиру більшу для вас з онуком буде вже не треба, ми ж тобі свою віддамо – запропонувала мама.
Я подумала і погодилася: стосунки з батьками у мене хороші, накопичень явно на таку квартиру як у мами з татом не вистачить, а я не зможу переїхати, якщо будинок не добудується. У студії з немовлям і тісно, нікуди зовсім класти речі на зберігання, а потім, коли син підросте, що робити?
Я із легким серцем віддала батькам свої накопичення. Була кругленька сума. А потім, ще в декреті, регулярно давала на потреби будівництва гроші.
– Я не голодувала. Виходило непогано заробляти, тож тисяч 30-40 щомісяця йшло батькам на будівництво.
І ось будинок добудували, навіть обставили. Не весь, але все потрібне для життя купили. Я вже вийшла з декрету, плюс продовжувала працювати вдома, у купівлі меблів я теж брала участь, чого вже там. І чекала, коли ж батьки з’їдуть у будинок, а я зможу зайняти їхню квартиру. Вже подумки й дитячу поклеїла, і свою спальню облаштувала.
– Ой, ну постривай, – говорила мама. — Батькові залишилося трохи доопрацювати, і ми переїдемо. Йому поки що з міста простіше добиратися до роботи.
Я звісно чекала. У будинку влітку мама жила сама, батько приїжджав туди на вихідні. А 3 місяці тому тато вийшов на заслужений відпочинок. Я почала “потирати руки” від нетерпіння, мій маленький син, буваючи в батьківській квартирі, вже теж казав, що ось тут його ліжко стоятиме, а тут він малюватиме за столом, тут покладе іграшки.
І тут я випадково дізнаюся, що батьки будинок продали, уявляєте собі? Мало того, вони поміняли машину і купили однокімнатну квартиру в тихому районі міста. Ні, не для себе, точніше, для себе, щоб здавати та отримувати на пенсії додаткові гроші. І переїжджати нікуди не збираються. Я до них пішла по роз’яснення, мовляв, що за справи? Так мене ж ще й сволотою меркантильною виставили.
– Передумали, – незворушно сказала мама. – А що, ми не мали права? Тато жити в будинку не схотів, мені там теж некомфортно. І взагалі, справа до старості, а на старості всі переїжджають у квартири. Тут місто, тут все зручніше, лікарні ближчі. І машину поміняти треба було, і вистачило на однокімнатну. Усі нормальні люди так роблять, щоб мати джерело додаткового прибутку. А що? Ми не мали права? Це наш будинок був, ми вправі їм розпорядитись, хіба не так?
– Не так, у цей будинок, якщо ти пам’ятаєш, вкладені були мої гроші. І не три копійки. І взагалі ми ж домовлялися? Я розраховувала на переїзд, я вам усі свої заощадження віддала і ні копійки не відклала, все на ваше будівництво йшло, — заперечила я мамі. Ми з сином сидимо в студії, скільки тепер нам тут ще сидіти? Якщо ви вирішили продати будинок, то чи не треба мені повернути мої гроші, щоб вже далі я сама вирішувала свої житлові проблеми?
– Ой, – відмахнулася мати. — Що там було твоїх грошей? Не сміши мене! Ох діти пішли! Допоможуть батькам копійкою, а потім вимагають в десятеро більше! Ну ось ми передумали, що тепер? Ти молода, заробляєш непогано, онук ще маленький, вам не тісно. І не забувай: після нас все тобі залишиться, ми нічого не заберемо з собою. Можливо навіть зможемо щось зібрати з оренди та подарувати тобі на нову квартиру за кілька років.
Я дверима грюкнула, плакала потім сильно. Все ж таки рідкісний випадок, коли тебе твої батьки на гроші кинули.
Виходить, що я за свою майбутню спадщину заплатила вперед. І те, мама з татом можуть ще й передумати…
