– Це не може тривати вічно! Це не наша дитина. Ну сам подумай! Двозначна ситуація якась, – Влада знову намагалася завести неприємну розмову із чоловіком

– Це не може тривати вічно! Це не наша дитина. Ну сам подумай! Двозначна ситуація якась, – Влада знову намагалася завести неприємну розмову із чоловіком.

– Та розумію я, Владо! Але що робити? На вулицю виставити? І мама каже… – почав, було, Єгор, але Влада його перебила.

– А вже мама твоя, вибач, найбільше винна в цій ситуації! Через неї все!

Саме свекруха, Олена Марківна, порадила сестрі Єгора, Діані, розлучитися зі своїм чоловіком. Чоловік, звичайно, був ще той фрукт. Дружина в положенні була, а він гуляв відчайдушно, та ще й до пляшки прикладався.

Куди дивилася Діана, коли одружувалася – невідомо. Влада тоді ще не була знайома з Єгором і не знала, що там відбувалося у них у сім’ї, але зважаючи на все, він завжди був такий, цей товариш.

Видно, закохалася Діана, а потім, як завжди, “очі розплющилися”, ну, чи мама допомогла їй їх розплющити. Словом розлучилася Діана, потім з’явилася дитина вже, коли вона вже була одна.

Чоловік її, колишній, так і не поцікавився, хто там в нього з’явився і чи взагалі з’явився, а Діана, кілька років посумувала на самоті, а потім кинулася жваво влаштовувати своє особисте життя. Малюк, звичайно, їй у цій справі заважав, і почала вона його підкидати матері.

Олена Марківна спочатку допомагала дочці, а потім комусь із них на думку спала цікава ідея відправити хлопчика, якому на той час вже виповнилося шість років, у гості до Єгора та Влади.

Усього на два тижні. Племінник же! Тим більше своїх дітей у них немає поки. Отже, не завадить їм!

Два тижні затяглися на три місяці. Малюк Філіп дуже сумував за матір’ю. Було шкода дивитися, як він раз у раз притискався чолом до шибки і чекав на Діану.

Мама навідувалася. Спершу часто. Потім рідше. І завжди на бігу, на скаку. Чмокне малюка в маківку, обійме і побігла. Він, тільки-но, почне їй розповідати про свої нехитрі новини, а вона вже взується.

Діані не до нього, вона зустріла своє кохання. Чоловік представницький, трохи старший за неї, діловий, серйозний. Він завжди чекав її в машині, тому вона й поспішала.

Сам він ніколи не підіймався у квартиру Єгора та Влади, навіщо? Дитина ця його не цікавила, та й зрозуміло. А взагалі він завжди був дуже зайнятий. Працював у сусідньому місті, на дорогу в нього йшла купа часу.

Вставав рано, приїжджав пізно. Діана закохалася в нього дуже сильно, тому втратила будь-яку розумність і зовсім закинула дитину.

Олена Марківна була рада такому перспективному нареченому, дуже рада. Вони вже познайомилися з ним і потоваришували. Заможний, шанобливий, позитивний у всіх сенсах.

Якось треба було його одружити з Діаною, тому і вирішено було, хоча б на якийсь час, позбутися малюка, а потім, як вже вийде. Ось і привезли вони під цим приводом Філіпа Владі і Єгору.

Влада тимчасово не працювала. Точніше вона працювала вдома, на комп’ютері, а з тієї роботи, на яку ще недавно їздила, Влада звільнилася. Поки натомість нічого не знайшла тому і сиділа вдома. Ось так все і сталося. Мабуть, свекруха і вирішила, що вона може з племінником посидіти, раз робити їй все одно нічого.

Так і сиділи три місяці. Філіп вже листівки почав малювати Владі, а не Діані. І на день народження йому Влада з Єгором подарунок купили. А Діана примчала зі своїм супер зайнятим нареченим, привезли тортик, посиділи пів години та знову поїхали.

Влада тільки було хотіла завести неприємну розмову, як вони поїхали. Чоловік, Єгор, зайняв вичікувальну позицію: може якось само вирішиться.

“Йому що? – розмірковувала Влада, – прийшов із роботи, Філіп вже спати лягає. Іде – ще спить”

– Він же в садок ходить! Що ти вже так замучилась? – спитав він якось у Влади.

– Слухай, річ не в цьому. Ти що зовсім нічого не розумієш? Це не наша дитина! З якого дива він мені, як рідний став? – Влада зачинила двері в кухні, щоб не розбудити хлопчика і продовжила: – Він росте, починає огризатися. Вчора заявляє, що я йому не мати та нічого йому вказувати! Це взагалі вже якось… І всім начхати, виходить! Я крайня. То я тобі ось що скажу, Єгоре. Я чекаю дитину. Все. У нас скоро буде своя дитина.

– Ти… що? – Єгор ніяково сів від подиву на кухонний стілець.

– Що чув. А що? Це неможливо? Усім можна, а мені не можна?

– Влада, не заводься… Можна, звичайно, – примирливо сказав Єгор і почухав потилицю. – Просто несподівано якось.

– Ти мене дивуєш, – посміхнулася Влада, – Ми ж планували начебто ти що забув?

– Так… але… Все якось не виходило наче…

– А тепер вийшло, – рішуче промовила Влада.

За два тижні Влада зрозуміла що – ні, не вийшло. Натомість малюка Філіпа Єгор за цей час відвіз своїй матері, тим більше, що вона якраз вийшла на пенсію. І тепер їй стало нічого робити, як сказала Влада.

Перед цим вона цілий тиждень розмовляла із чоловіком, переконувала. Хоч свекруха і переводила їм гроші на Філіпа (Влада завжди дивувалася: чому не Діана?), і фінансово їм було не важко вирощувати племінника, але все-таки Влада змогла переконати Єгора, що так не може продовжуватись вічно і треба щось вирішувати.

Вона казала, що незабаром їй стане не можна підіймати тяжкості та взагалі перенапружуватись, словом, все, досить, мовляв, на ній їздити.
А малюк Філіп тим часом мав піти до першого класу.

Добре, що Влада з ним трохи займалася, і він вже дещо знав і вмів. Діана навряд чи стала б морочитися. Хоча зі своїми доходами та допомогою нареченого, могла б влаштувати малюка кудись для підготовки до школи.

“Ну… Це тепер їхні турботи! – думала Влада”.

Однак сама вона дуже прив’язалася до Філіпа. Вона намагалася бути гарною “мамою”. Спочатку, звичайно, злилася, а потім почала звикати до малюка.

Так, він часом пустував і був примхливим і шкідливим, але загалом зростав цілком позитивною дитиною. І як було шкода його, що батькам до нього зовсім не було діла!

– Нічого не помагає. Нічого. Лікар сказав мало шансів, – хрипким голосом сказала Влада і тихо заплакала.

– Ну, люба, ну, не плач… Ходімо до іншого лікаря, – запропонував Єгор, обійнявши дружину за плечі.

– До якого? Вони всі говорять одне й те саме.

Невдача йшла за невдачею. Влада ніяк не могла завагітніти. Діана вийшла заміж за свого “бойфренда”, але Філіп продовжував жити з бабусею. Він пішов у перший клас, вчився середньо, в основному хуліганив.

Олена Марківна не могла за ним встежити, він ставав зовсім некерованим, часто бився з однокласниками. Цілком вибившись із сил, Олена Марківна знову звернулася за допомогою до Влади.

– З вами він такий не був. Владо, дівчинко моя, хай побуде в тебе, хоч трохи! Може, краще слухатиметься. Мабуть, я його зовсім розпестила, – просила свекруха.

– А Діана? – поставила справедливе питання Влада.

– Ох… Діана… Діана моя – мати негідна виявилася, – вдихнула Олена Марківна, – Тільки хвостом крутить, більше нічого не може. Навіть зізналася мені якось, що, мовляв, краще б не було Філіпа зовсім, навіщо він їй про минуле тільки нагадує. Я вже й лаялася на неї, та що з того? Вона доросла людина, має сама розуміти… І чоловіку її новому, звичайно не потрібен чужий син. Він про свою дитину мріє. А Діанка хитрує, мабуть, не хоче, за ніс його водить. Як би ще не розлучилися. Довго він терпітиме? Хто знає?

Подумала-подумала Влада та погодилася. Пожаліла Філіпа: що ж за життя у хлопчика, що з таких років нікому не потрібний виявився!

І вірно зробили. Малюка ніби підмінили: він став слухнянішим, спокійнішим. У школу було його далеко водити, от ідуть вони з Владою, що туди, що назад, він із нею ділиться, все розповідає про свої справи, пораду питає.

Влада слухає, не перебиває, радить як бути, сміються, регочуть. І секрети у них свої були, багато всього. А одного разу обійняв її Філіп і зізнався, що вона є його справжня мама. І любить він її найбільше.

І мріє завжди жити з нею та дядьком Єгором. А бабуся не така, хоч і гарна, але не така. Влада прямо заридала, ніби греблю прорвало. Філіп навіть здивувався, не чекав такої реакції.

А Влада плакала про своє. Про те, що не може мати своїх дітей. Про те, що у тих, хто має дітей, не цінують цього і не потрібні їм вони, а у того, хто мріє про дітей, їх немає, і можливо ніколи не буде…

Так і став Філіп жити у Влади та Єгора. Подружжя змирилося з тим, що своєї дитини у них не буде, хоч і не залишали надії. Що вдієш, якщо така Діана негідна мати вийшла?

Та й дружина негідна, схоже, теж із неї вийшла. Той другий чоловік подав на розлучення, і вона залишилася знову одна. Знову почала активний пошук супутника життя. І знову Філіп їй не потрібен став, втім, як завжди.

– Мамо! Обіцяй, що буде братик! Я вже хочу з ним грати, – усміхнувся Філіп.

– Філіп, я не знаю, він ще маленький, поки не видно, хто буде! – Усміхалася щаслива Влада.

Вона все-таки завагітніла і тепер ходила, наче кришталева ваза, побоюючись всього на світі й навіть боячись повірити у своє щастя. Єгор теж був дуже радий і ходив неймовірно гордий. Філіп радів і гадав, хто буде.

Він вже вирішив, що якщо сестричка, то все одно з нею можна буде в машинки грати, і в хованки, тому не важливо. Лише Олена Марківна переймалася. Вона боялася, що коли з’явиться малюк, то Філіп стане синові та невістці непотрібний.

Але вона даремно побоювалася. Подружжя оформило опікунство і за ті три роки, що хлопчик жив у них, дуже полюбили його, передусім Влада. І Філіпу неймовірно пощастило з прийомними батьками, – вважала Олена Марківна.

Вона тільки сумувала про те, що дочка її виявилася такою недолугою, яка так і не змогла завести сім’ю, яка мала дитину, та не мала материнського інстинкту, щоб любити її.

“І де ж я пропустила у її вихованні?” – дивувалася Олена Марківна.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

You cannot copy content of this page