Жанна та Сергій готувалися до весілля, на яке самі накопичили. Жили вони разом уже близько року, винаймали квартиру, будували плани.
Родичі давно питали про весілля, їм не терпілося погуляти, повеселитися. Батьки молодих між собою вже познайомилися.
Мати Сергія намагалася поспішати з весіллям:
– Чого тягнути, якщо вже живуть разом.
Його батько зайняв нейтральну позицію, начебто й дружину підтримував, але й дітей не квапив. Жанна свекрусі подобалася, тиха, скромна, робота у неї гарна, готує смачно.
Ім’я, звичайно, не дуже їй підходить, вважала Валентина Іванівна. Їй би такій тихій та скромній треба бути Марією чи Ганною.
Батьки Жанни, навпаки, не лізли, – самі вирішать. Сергій їм подобався. Серйозний, розважливий, Жанну любить, дбає.
І ось усім оголосили про дату урочистостей. Наречена обрала сукню, наречений костюм, купили обручки. Залишилося визначитися зі списком гостей та місцем святкування.
Якось увечері, коли молодята дивилися фільм, прийшла Валентина Іванівна.
– Мамо, а чому так пізно?
– Восьма вечора – час дитячий! Я з розмовою до вас. Список гостей уточнили?
– Уточнили. Ти хочеш когось додати?
– Ні. Весілля у вас вперше. Я нічого не сказала смішного! – Невдоволено відповіла Валентина Іванівна на сміх сина. – Ти мене збиваєш!
– Досвіду у вас не було у цій справі. Сукню та костюм купили, це добре. Решту я беру на себе. Який ресторан ви обрали?
– Ми ще думаємо, у нас два варіанти.
– Я все виберу сама, відпочивайте.
– Навіщо? Ми впораємося самі.
– Ні, у вас перед весіллям і так багато справ. Я сама і меню, і торт, і все інше виберу.
– Мамо, ми самі! Можемо просто врахувати твої побажання. Я знаю, ти любиш рибу, тато – м’ясо. Буде все!
– Це не обговорюється, давайте сюди гроші, я все влаштую!
– Мамо, так не піде! Весілля наше!
– Матері не довіряєш? Ось як!
– Мамо, я тобі довіряю, але не треба!
– Не треба! Мати хоче допомогти, а вони ніс повертають! Гаразд, ставитиму вас перед фактом.
За тиждень мати зателефонувала Сергію.
– Синку, бігом до мене! Потрібно внести частину грошей. Якщо не захотіли мені віддавати, значить просто платіть.
– І ще я знайшла дуже хорошого тамаду, але там черга велика, він одразу попросив оплату, та ще й зверху, бо без черги. Я свої заплатила, ви тепер мені винні…
– І зал прикрасять, і фотограф буде, я теж оплатила. Торт величезний замовила. А на ресторан у мене вже не вистачає. Тут передоплата потрібна, тридцять відсотків.
– Мамо, не треба було нічого робити! Ми ж тобі пояснили, і все вже зробили самі! У мене грошей немає, все на карті, а карта у Жанни!
– Чудово. Це дуже добре. Я їй подзвоню.
Валентина Іванівна думала, що з майбутньою невісткою домовитись простіше. Майбутня свекруха знову оголосила свої вимоги. У відповідь була тиша.
Валентина Іванівна кричала, та їй ніхто не відповів. Вона навіть не підозрювала, що Жанна залишила телефон на столі, та пішла з колегами пити чай.
Ні, звичайно, вона першу хвилину її слухала, і навіть намагалася щось вставити, але з Валентиною Іванівною сперечатися більше не стала.
Пропущених було багато. Повідомлень – ще більше. Жанна передзвонила лише увечері з дому.
– Щось трапилося, Валентино Іванівно?
– А як ти думаєш? Я все тобі пояснила! Чула?
– Ні. На роботі я працюю, і з особистих питань нам не можна розмовляти. Дзвонити мені в цей час не треба.
– Не треба! Ви зірвете так своє весілля!
– Яким чином? У нас все готове.
– Що готове? Це я все приготувала, з вас гроші. Ресторан погодився чекати до завтра, ледве вмовила. За решту – ви просто винні мені гроші.
– Валентино Іванівно, що ви там казали Сергію? Тамада – моя однокласниця. Фотографуватиме мій брат. Ми вже два дні тому замовили кафе.
– Прикрашатимемо своїми силами. Торт доставлять в кафе перед банкетом. Дуже добрий кондитер, не вперше користуюся її послугами.
– Скасовуйте всі свої… Я гроші витратила! Мені їх ніхто не поверне!
– Так і ми витратили! Нічого скасовувати не будемо.
– Так! Ну і дружина моєму синові дістанеться, я ж думала, що ти тиха, пристойна!
– Мамо, припини! Ми ж тобі пояснили, що все зробимо?! Не треба виявляти ініціативу, де не треба! Я розумію, що ти звикла все контролювати, але не настільки ж! Весілля наше, і життя потім буде теж наше! Не треба нам нічого нав’язувати!
– А хто вам нав’язує? Я допомагала! А ви не цінуєте!
– Ми не просили! Скасовуй всю свою допомогу!
Весілля було веселе, але Валентина Іванівна сиділа з серйозним обличчям. Вона тепер свекруха. Як далі жити? До неї підійшла мати Жанни.
– Сумуєш, свахо? Радіти треба! У дітей все добре, весілля прекрасне! Живи на своє задоволення, онуки підуть. Головне – їхню родину своїми порадами не псувати. Вони впораються.
– Потрібна буде допомога – запитають та попросять, а ні – так і не треба. Твоя справа – радіти. Давай по келиху за здоров’я молодих, та танцювати. А то на тебе вже косо дивляться, ніби ти не сина одружуєш, а мільярди втратила! Не сумуй!
– Просто я тепер свекруха!
– А я теща! Потрібно бути гарною свекрухою, а теща поганою не буде. Це їхнє життя, і вони господарі цього життя!
Валентина Іванівна ще кілька разів намагалася вказувати, але нічого не вийшло. Як виявилося, – всі спроби обернулися поразкою та збитками! Життя їхнє, вони господарі, – нехай живуть, як хочуть, раз до старших не прислухаються…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб не пропустити цікаві публікації!
