Після важкого робочого тижня я мріяла лише про одне: приїхати додому до чоловіка, прийняти гарячу ванну, та почитати перед сном легкий роман.
Але перш ніж дістатися квартири, мені довелося пережити тисняву в маршрутці. Біля під’їзду стояла вантажна машина, в яку робітники вантажили меблі.
О, крісла точнісінько, як наші. Цікаво, хто переїжджає? – подумала я, проходячи повз вантажівку.
Коли я вийшла з ліфта, то на мить завмерла від побаченого. З квартири, де ми жили, вантажники винесли на сходовий майданчик обідній стіл.
– Що тут відбувається? Хто ви такі, та хто вам дозволив виносити меблі? – Ошелешено запитала я.
Робітники незрозуміло подивилися на мене і мовчки пронесли повз мене стіл. Спочатку я подумала, що чоловік посварився зі своєю матір’ю.
Річ у тім, що квартира, в якій ми жили з Романом, належала свекрусі Надії Костянтинівні. Однак, коли я увійшла до квартири, замість свекрухи я побачила чоловіка, який сперечався з колишньою дружиною.
– Я не очікував, що ти будеш такою дріб’язковою. Навіщо тобі ці меблі? Твої батьки, наскільки я пам’ятаю, купили тобі котедж і повністю обставили його, – уїдливо сказав Роман.
– Ну то й що? Всі меблі в цій квартирі були куплені на мої гроші, і ти про це чудово знаєш. У тебе ж завжди ні на що не вистачало грошей, – глузливо відповіла Оксана.
– Зате я заробляв сам, а не жебракував у батьків. До речі, меблі ти купила не власним коштом, а за їхні, – роздратовано поговорив чоловік.
– Ти чув себе? Сам він заробляв, – засміялася колишня дружина. – Ти досі живеш у материнській квартирі, та спиш на моєму ліжку!
– Тільки й можеш вічно дорікати мені за те, що в мене багаті батьки, і я живу їхнім коштом. Але сам ти нітрохи не кращий за мене!
– Вимітайся з моєї квартири, й забирай свої меблі, – сердито процідив крізь зуби Роман.
– З квартири Надії Костянтинівни, любий, не забувай про це, – знущально промовила Оксана і переможно посміхнулася.
Я, слухаючи суперечку між колишнім подружжям, весь цей час збентежено стояла в коридорі.
Непрохана гостя пройшла повз мене, окинувши зневажливим поглядом, і покинула квартиру.
– Що це було? Це правда, що всі наші меблі були куплені на її гроші? – Розгублено запитала я.
– Можна сказати, що так, – ухильно відповів чоловік.
– Що означає, можна сказати, що так? Якщо ні, то чому ти дозволив забрати їй наше майно? – Вибагливо поцікавилася я.
– Так, це правда. Коли ми тільки почали разом жити, її батьки допомогли нам змінити старі меблі на нові, – невдоволеним голосом відповів Роман.
– Стоп, чому ти вже вдома? Ти ж завжди приходив на пів години пізніше за мене, – підозріло запитала я. – Ти спеціально пішов з роботи раніше, щоб зустрітися з Оксаною?
Від усвідомлення того, що чоловік нічого не сказав мені про заплановану зустріч із колишньою дружиною, я розлютилася.
– Так, сьогодні я працював лише до обіду. Я не хотів, щоб Оксана прийшла до мене на роботу і стала при всіх ганьбити. Тому я погодився зустрітися з нею у нас у квартирі, – винувато промовив чоловік.
– Чому я про це нічого не знала? – обурено поцікавилася я.
– Розумієш, мені було соромно розповісти тобі, що ліжко, на якому ми спимо, стіл, за яким ми щодня їмо, та інші меблі, – все це належить не мені, а моїй колишній дружині, – ніяково сказав Роман.
– Тож вирішив збрехати мені? Про що я ще не знаю? – гнівно промовила я і схрестила руки на грудях.
– Більше я ні в чому тобі не збрехав, присягаюся, – злякано відповів чоловік.
– Гаразд, з тобою я потім ще поговорю, зараз не до цього, – задумливо промовила я, і швидко підійшла до холодильника.
Я дістала з нього пластикову упаковку зі шматочками свинячого м’яса для рагу. Після чого підбігла до канапи й стала засовувати м’ясо у всі можливі щілини.
– Що ти робиш? З тобою все гаразд? – стурбовано спитав Роман.
– Залишаю твоїй колишній подаруночки. Краще зачини двері, не хочу, щоб вантажники мені завадили, – посміхнулася я у відповідь.
Я швидко увійшла до спальні й, відкривши блискавку на чохлі матраца, засунула в нього шматочки м’яса.
Після чого із задоволеним виглядом вийшла з кімнати й, попрямувала до чоловіка.
– Можеш пускати робітників, хай усе швидше виносять. Нам ще треба встигнути в меблевий магазин, – діловим тоном промовила я.
Роман без суперечок відчинив вхідні двері й, з цікавістю подивився на мене. Я лише багатозначно підморгнула йому і спокійно почала шукати у смартфоні найближчий меблевий салон.
Як тільки вантажники закінчили свою роботу і залишили квартиру, залишивши нас наодинці, чоловік почав розпитувати мене про мою витівку.
– Що це було? Навіщо ти засунула м’ясо у диван? – здивовано промовив він.
– За кілька днів ти все дізнаєшся, коли твоя дорога Оксаночка знову тобі зателефонує, – єхидно сказала я.
– Нічого вона не моя! – обурився Роман. – То навіщо ти все це робила?
– М’ясо скоро пропаде і засмердить. Після цього диван з матрацом буде простіше викинути, ніж вивітрити запах, – задоволено відповіла я.
– Не змогла втриматися, щоб не нашкодити! Твоя колишня дружина поводилася так зухвало, що розлютила мене.
– І як це нам допоможе? – Незрозуміло поцікавився чоловік.
– Ніяк, я ж говорю, що це була просто маленька помста. Тому поїхали швидше в меблевий, може, вони навіть встигнуть привези нам ліжко сьогодні. Не хочу спати на підлозі, – розпорядилася я.
Природно, того ж вечора ніхто нам меблі не привіз, доставлення оформили на суботу. У зв’язку з чим ми вирішили попроситися на ночівлю до Надії Костянтинівни.
За кілька днів Оксана справді зателефонувала Роману і зажадала з нього гроші за хімчистку. Однак чоловік із задоволенням відмовив їй.
Більше колишня дружина не чіплялася до нього. А я отримала хоч маленьке задоволення від своєї “помсти”.
Меблі ми, звісно, придбали нові, але на чоловіка я образилася, що не сказав мені всієї правди! Якби я знала, що меблі колишньої, я б вже давно відвантажила їх у неї під котеджем!
Так би було набагато ганебніше для неї, а не для нас! Я слушно міркую?
