У п’ятницю Ліза поверталася додому у гарному настрої. По-перше, сьогодні вона дізналася, що на додаток до відпускних отримає пристойну премію.
А по-друге, до відпустки залишався лише один тиждень, і завтра вона планувала пробігтися крамницями та купити новий купальник і в колір до нього нове парео. А вже наступної суботи – літак, і «привіт, море»!
Але картина, яку вона побачила, підійшовши до свого під’їзду, одразу зіпсувала цей чудовий настрій: на лавці сиділа її колишня свекруха – Ангеліна Павлівна.
– Нарешті, – невдоволено сказала жінка, підводячись з лави, – де тебе носить? Я вже биту годину тут сиджу.
– І вам здрастуйте, Ангеліно Павлівно, – посміхнулася Ліза.
– Ну, що стовпом стоїш? – спитала свекруха. – Пішли у квартиру.
– Навіщо вам у мою квартиру? – Поцікавилася Ліза.
– Слухай, Єлізавета, ти не перегинай. Якщо я прийшла, значить, поговорити треба. Пішли.
– Так поговорити ми й тут можемо, – сказала Ліза. – Навіщо вам на третій поверх підійматися? Ви ж завжди скаржилися, що у вас ноги болять. А у нашому будинку ліфта немає.
– Розмова довга буде, – сказала Ангеліна Павлівна.
– Нічого, я на лавочку сяду, щоб не втомитися, – посміхнулася Ліза, – і ви теж сідайте.
Вона сіла на лаву і подивилася на колишню свекруху.
– Слухаю вас, Ангеліно Павлівно.
– Ти повинна допомогти Семену.
– На честь чого? – Здивувалася Єлизавета.
– Як це на честь чого? Ти ж чула, що він потрапив в дорожню пригоду?
– Ну то й що?
– А те, що йому ще пів року, якщо не більше, треба лікуватися. А на лікування гроші потрібні, – відповіла Ангеліна Павлівна.
– Так йому по лікарняному виплатять. І в нього є поліс.
– Поліс є, але Семен більше як половину зарплати в конверті отримував, а на карту – якісь сльози. Цього тільки на проживання вистачає. А йому ще треба процедури з відновлення оплачувати, – повідомила свекруха.
– За це теж платити не треба. Коли моя мама руку зламала, у поліклініці фізіотерапія та лікувальна фізкультура – все безплатно було, – сказала Ліза.
– Що там у районній поліклініці можуть вилікувати? Семену порадили хорошу приватну клініку. А там усі процедури платні, – пояснила Ангеліна Павлівна.
– Добре, я тут до чого? Ми з ним розлучилися півтора року тому.
– А мені син нашої сусідки – він на юриста вчиться – сказав, що якщо чоловік отримав інва лідність навіть після розлучення, то дружина все одно зобов’язана платити йому аліменти, – заявила свекруха.
– Справді? Скажіть своїй сусідці, що її син лекції прогулює, інакше він знав би, що в законі йдеться про встановлену недієздатність, або про чоловіка-пенсіонера, якому пенсії на лікування не вистачає.
– Крім того, там йдеться про тривалий шлюб. А ми із Семеном лише три роки прожили. А після того, як розлучилися, він швиденько зі своєю Веронікою одружився. Ось з неї й вимагайте аліменти, – сказала Ліза і попрямувала до дверей.
– Так Вероніка теж покалічилася – у неї щось і з ногами, і з правою рукою. Її батьки відвезли до себе в місто, сказали, що там лікуватимуть.
– І ще погрозили, що на Семена в суд подадуть, якщо вона недієздатною залишиться, – повідомила Ангеліна Павлівна.
– І правильно зроблять, – сказала Ліза. – Тому що за кермо треба тверезим сідати.
Вона пішла, залишивши Ангелину Павлівну на вулиці. Проте досвід спілкування із родичами колишнього чоловіка підказував, що на цьому все не закінчиться.
Не така людина її колишня свекруха, щоб упустити хоч найменшу можливість отримати з когось гроші.
Тому Ліза вирішила порадитися зі своєю подругою – Яною, тим більше, що та працювала в юридичній фірмі.
– Сімейне право – це не моя сфера. Але я впевнена, що нічого у твоєї Ангеліни не вийде, – сказала Яна. – Три роки довгим терміном не вважається.
– Знаєш, коли колишньому чоловікові можуть присудити аліменти? Скажімо, вони жили у шлюбі років двадцять, потім розлучилися, а протягом року колишній чоловік отримав ушкодження, наприклад, з якогось профзахворювання.
– Тоді, звісно, колишню дружину можуть зобов’язати виплачувати йому. І лише за умови, що йому пенсії не вистачає на базові потреби, а в неї ці гроші є.
– Якщо вона сама отримує пенсію на рівні прожиткового мінімуму, то це ще велике питання. Можуть і відмовити. А у вас зовсім інший випадок.
– Сема після бенкету в ресторані сів за кермо і мало не загубив себе і свою пані. Ось вона, якщо що, може подати на нього до суду – вимагати компенсацію.
– Зрозуміло, – сказала Ліза. – Я в наших спільних друзів ще дещо дізналася. Семен не тільки свою машину розбив, але пристойно зачепив ту, з якою зіткнувся, коли на зустріч вилетів.
– Добре, що другий водій був досвідчений, зумів якось вивернутись, і в тій машині ніхто не постраждав – так, подряпини та забиті місця.
– Але виявилося, що у Семена зі страховкою проблеми, тож як би зараз йому не довелося ще й за ремонт тієї машини платити. Ось Ангеліна і метушиться, думає, де грошей узяти.
– Ну, та хай бігає. Тебе це точно не стосується, – заспокоїла подругу Яна.
Якби розмова була про якусь іншу людину, Ліза б з нею погодилася. Але йшлося про Ангеліну Павлівну, чию логіку Ліза так і не спромоглася зрозуміти за ті три роки, поки була одружена з Семеном.
Наприклад, коли під час епідемії грипу Ліза захворіла та лежала з високою температурою, свекруха вимагала, щоб вона на час хвороби переїхала до батьків:
– Хай мати тебе лікує. І не з’являйся у квартирі, поки не видужаєш, а то ще Семена заразиш.
А коли Ліза відмовилася покинути свою квартиру, вона приїхала і забрала сина додому. Виходжували Лізу Яна та мама.
Натомість, коли захворів Семен, Ангеліна Павлівна була обурена тим, що Ліза не взяла лікарняного, щоб лікувати чоловіка.
– Хто мені дасть лікарняний? Семен – доросла людина, а не дитина, – намагалася пояснити свекрусі Ліза, але це було марно.
У тому, що вони розлучилися, вона теж звинувачувала Лізу:
– Погано доглядала за чоловіком. Семен звик, що коли він з роботи приходить, на столі вже гаряча вечеря стоїть. А ти пізніше за нього приходила.
– Поки в крамницю зайдеш, доки приготуєш, бідний хлопчина по дві години голодним сидів. Ось і знайшов собі іншу жінку, яка розуміла, що чоловіка треба цінувати.
Загалом Ліза не розраховувала, що колишня свекруха так просто від неї відв’яжеться.
Тому, приїхавши в готель, вона одразу ж зателефонувала батькам та подрузі, повідомила, що дісталася та влаштувалася добре, а потім поставила телефон на беззвучний режим та прибрала в сейф.
Весь день Ліза провела на пляжі, засмагаючи та купаючись, а вечір – у барі біля басейну, слухаючи живу музику. У номер повернулася вже близько першої години ночі.
Взяла телефон – а там вісімнадцять пропущених дзвінків! І всі від Ангеліни Павлівни.
Ліза не стала їй відповідати й лягла спати. Телефонний дзвінок розбудив її о шостій ранку.
– Твоя мати сказала, що ти у відпустку поїхала! Як ти могла? – майже кричала Ангеліна Павлівна. – У такий час!
– Який час? – Здивувалася Ліза.
– На Семена до суду подають, вимагають від нього цілих чотириста тисяч!
– А я тут до чого?
– Як до чого? Ви ж машину разом купували! Не нову. Ти маєш виступити в суді й сказати, що в автомобілі могли бути якісь несправності, тому він і виїхав на зустрічну.
– Які несправності, Ангеліно Павлівно? Ми купили машину у хорошому стані, їздили на ній майже рік. Я взагалі хотіла автомобіль залишити собі, але він сказав, що заплатить мені половину його вартості.
– Я йому ці гроші дала. А краще б не давала, тоді не він би зараз у лікарні лежав і під суд потрапив, а ти, – заявила колишня свекруха. – Давай приїжджай швидше, суд за десять днів. Подумай поки, що скажеш.
– Нічого я говорити не буду. Семен півтора року машиною їздив. Ви хочете сказати, що він жодного разу техогляд не проходив?
– І взагалі, не валіть з хворої голови на здорову. Семен наробив справ, хай сам і відповідає. А мені більше не дзвоніть!
Ліза закінчила розмову, занесла номери телефонів Семена та Ангеліни Павлівни в чорний список і весь час, що залишився, відпочивала спокійно.
А коли повернулася, дізналася, що суд відклали доти, доки Семен не випишеться з лікарні.
Колишня свекруха ще кілька разів намагалася поговорити з Лізою, але вона мовчки проходила повз.
Чим закінчилася вся ця історія, Ліза дізналася лише за три місяці: щоб розрахуватися з боргами сина, Ангеліна Павлівна продала дачу.
Ліза більше не зустрічала ні колишнього чоловіка, ні його матір, але чула від знайомих, що Ангеліна Павлівна у всіх бідах свого сина звинувачує саме її:
– Це Єлізавета у всьому винна. Через неї Семен під суд потрапив, а я дачу втратила.
Хай базікає, недолуга. Лізі на це було байдуже! За що боровся…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
