— Це ти! — кричала свекруха. — Це ти все підстроїла! Я перед людьми зганьбилась, осоромилась перед сотнею гостей! До вбиральні не добігла, просто в залі…
— Роби що хочеш, але ноги твоєї матері в моєму домі не буде, — гаркнула Лінда. — Сергію, ти у своєму розумі? Вона мене ненавидить, і ти хочеш поселити її в нашій квартирі? Хочеш, щоб твоя мамуся мене в могилу звела? Не буде цього!
Лінда йшла додому, підстрибуючи від нетерпіння, як школярка. Дзвінок Сергія серед робочого дня підбадьорив її:
— У мене для тебе гарна новина! — пролунало в слухавці, і Лінда тут же підбадьорилась.
Останній місяць був суцільним кошмаром. Спочатку не стало бабусі — тихої, доброї старенької, яка любила Лінду як рідну.
Потім — довгоочікуване підвищення в відділі, на яке Лінда так розраховувала, дісталося колезі, яка працювала в компанії лише пів року. А шеф нищив Лінду з будь-якого приводу, не втрачаючи нагоди висловити своє невдоволення.
Сергій пообіцяв розкрити секрет увечері. Лінда будувала найрізноманітніші припущення. Може, він вирішив вивезти її на вихідні в заміський готель? А може, купив квитки в театр на омріяну прем’єру?
А раптом зважився і нарешті відправить її у довгоочікувану відпустку? Передчуття приємного гріло душу, і додому Лінда йшла в чудовому настрої.
Коли вона переступила поріг, в ніс ударив аромат смаженої картоплі з грибами — улюбленої страви Сергія. Настрій піднявся ще більше. Вона скинула туфлі й зайшла на кухню, де її чекав чоловік.
— Ну, розповідай! Що за новина? — Лінда не могла стримати усмішку, передчуваючи приємний сюрприз.
Сергій трохи зам’явся, його усмішка стала натягнутою.
— Ну, коротше… Мама переїжджає до нас.
Наче відро холодної води вилили на голову. Усмішка миттєво зникла з обличчя, а хороший настрій випарувався, як дим.
— Що? — видихнула вона, не вірячи власним вухам.
— Мама переїжджає до нас, — повторив Сергій, намагаючись дивитися Лінді в очі. — Їй важко жити самій, та й зі здоров’ям не все гаразд. Я не міг її покинути.
— До нас? Переїжджає? — Лінда відчула, як усередині підіймається хвиля обурення. — А мене ти не хотів спитати? Це, між іншим, і моя квартира теж!
— Я думав, ти зрозумієш, — винувато пробурмотів Сергій. — Вона ж моя мама, Ліндо! Я не міг інакше. Вона зовсім одна…
— Я розумію, що вона твоя мама, — злісно відповіла Лінда, — але ти хоч би попередив мене! Це ж не кішка, яку можна просто привести додому! Це людина, з якою нам доведеться жити під одним дахом! Ти уявляєш, що це означає?
— Ліндо, ну чого ти відразу зі шпагою? — Сергій почав дратуватись. — Я ж усе роблю для родини. Я думав, ти зрадієш, що ми допоможемо мамі.
— Допоможемо? Та ми й так їй допомагаємо! — обурилася Лінда. — Ми регулярно її відвідуємо, привозимо продукти, допомагаємо по господарству. Але це не означає, що вона має жити з нами! У нас же своє життя, свої плани!
— Які плани? — фиркнув Сергій. — Сидіти вдома й дивитись телевізор? Мама принесе різноманіття в наше нудне життя!
— Нудне?! — Лінда примружилась. — Ти вважаєш, що наше життя нудне?!
— Ліндо, не драматизуй, — спробував її заспокоїти Сергій. — Я впевнений, ми всі поладимо. Мама — хороша жінка, і вона потребує нашої турботи.
— А я потребую особистого простору! — гаркнула Лінда. — Мені потрібні тиша і спокій! Я не хочу, щоб хтось постійно ліз у моє життя й вказував, що мені робити!
Сергій відвернувся, явно не бажаючи продовжувати розмову. Лінда відчувала, що ще трохи — і вона просто вибухне. Усі її надії на приємний вечір розбились в одну мить. Замість очікуваного сюрпризу — нова, ще важча проблема.
— Знаєш що, Сергію? — тихо промовила Лінда. — Якщо ти так вирішив, нехай буде так. Але ти маєш розуміти: це твоє рішення, і відповідальність за нього теж твоя. Я не знаю, як ми житимемо далі, але точно знаю — легко не буде.
Лінда розвернулася і вийшла з кімнати. Добра новина обернулася справжньою катастрофою, і Лінда не уявляла, як упоратись із цим новим випробуванням.
Іраїда Германівна була жінкою, яку важко було не помітити. Поважна, статна, з владним голосом і пронизливим поглядом, вигляд вона мала такий, що вселяв острах. Характер у неї був під стать зовнішності — командний, вимогливий, нетерпимий до заперечень.
Лінда насилу стримувала тремтіння, коли доводилося з нею спілкуватись. Кожна поїздка до свекрухи перетворювалася на тортури, які вона зносила з кам’яним обличчям і стиснутими зубами.
Іраїда Германівна не втрачала нагоди, аби підкреслити неспроможність Лінди в її очах. Вона критикувала все — від ведення господарства до вибору одягу. Ласкаво називала Лінду «криворукою» за її незграбність на кухні, глузувала з любові до яскравого вбрання, вважаючи його несмаком. Але найбільше Лінду ранила критика її носа.
— Ну і ніс у тебе. Гачкуватий! Відьмин! — любила повторювати Іраїда Германівна, не помічаючи, як ці слова доводили Лінду до сліз.
Стосунки між Ліндою та матір’ю Сергія не склалися від самого початку. Іраїда Германівна завжди вважала, що її син заслуговує кращої партії, і Лінда, на її думку, явно не дотягувала до цього рівня. Звістка про переїзд Іраїди Германівни в їхню квартиру, яку Сергій подав як гарну новину, викликала у Лінди паніку й відчай.
Скандали між подружжям тепер траплялися щодня:
— Ти серйозно? — питала Лінда, коли Сергій починав розповідати про всі переваги спільного проживання з його мамою.
Сергій кивав, не помічаючи, як зблідло обличчя Лінди.
— Звісно, суцільні плюси! А що такого? Мамі потрібна допомога. Я не можу її лишити. Ми ж родина, зрештою.
— Родина, звичайно, — казала Лінда, — але ти хоч уявляєш, що буде? Твоя мама мене ненавидить. Вона не втратить жодної нагоди, аби мене принизити. Ти думаєш, мені легко буде жити з нею під одним дахом?
— Ліндо, не перебільшуй, — намагався заспокоїти її Сергій. — Мама просто трохи прямолінійна. Вона насправді тебе любить, просто не вміє це показувати.
— Любить? Мене? — Лінда гірко усміхнулася. — Вона називає мене «криворукою», а мій ніс — «відьомським». І це вона так любить? Знаєш, Сергію, я не хочу жити в пеклі. І якщо ти думаєш, що я терпітиму її витівки — то глибоко помиляєшся.
Сергій насупився.
— Ну навіщо ти так? Мама вже немолода, їй важко. Треба проявити терпіння і повагу до старших.
— Терпіння і повагу варто проявляти, коли це взаємно, Сергію, — підвищила голос Лінда. — Я вже багато років терплю її докори й образи. Але всьому є межа. Я не збираюся перетворювати своє життя на кошмар заради твоєї мами. Якщо вона переїде до нас, наше життя стане нестерпним. Ти розумієш це?
— Ліндо, я не можу зрадити свою маму, — вперто твердив Сергій. — Вона потребує моєї допомоги. Я не можу її покинути.
— Тоді ти маєш розуміти, що і я потребую твоєї підтримки, — казала Лінда. — Але, схоже, ти обираєш маму. Що ж, це твій вибір. Тільки не дивуйся, якщо одного дня я просто не витримаю й піду. Я не залізна, Сергію. І в мене теж є межа терпіння.
Суботній ранок для Лінди почався ще до світанку. Щойно з’явилися перші промені сонця, вона вже була на ногах. Сергій, вирушаючи на вокзал зустрічати маму, залишив їй чіткі вказівки:
— Підготуйся до зустрічі, будь ласка. Ти ж знаєш маму — вона любить порядок.
Лінда зітхнула, але взялася до справи з подвоєною енергією. Із шостої ранку вона носилася по квартирі, мов ураган. Ретельно витерла пил, вимила вікна, вичистила до блиску сантехніку.
Особливу увагу приділила кухні, де готувала такі улюблені свекрухою пиріжки з грибами. Тісто вийшло повітряним, начинка — ароматною та соковитою. Лінда сподівалась, що хоча б це пом’якшить серце Іраїди Германівни.
Коли у передпокої пролунав дзвінок, Лінда відчула, як усе всередині стислося від хвилювання. Вона зробила глибокий вдих, натягнула на обличчя привітну усмішку й відчинила двері.
Сергій стояв на порозі, обіймаючи свою матір. Іраїда Германівна окинула Лінду оцінювальним поглядом і, не сказавши ні слова, зайшла до квартири. Лінда продовжувала посміхатись:
— Ласкаво просимо, Іраїдо Германівно! — промовила вона, намагаючись, щоб голос звучав щиро. — Ми дуже раді, що ви приїхали.
Іраїда Германівна проігнорувала привітання і, не знімаючи пальта, попрямувала вглиб квартири. Сергій винувато поглянув на Лінду і знизав плечима.
Іраїда Германівна пройшлася по кімнатах, уважно оглядаючи кожен кут. Раптом вона зупинилася, витягла зі своєї великої сумки білосніжну хустинку й провела нею по плінтусу — на хустці одразу проступила сіра смуга пилу.
Іраїда Германівна з тріумфальним виглядом підняла хустку й почала трясти нею прямо перед обличчям Лінди.
— Ось! — вигукнула вона, з презирством дивлячись на невістку. — Це ти прибиранням називаєш? У тебе тут бруду більше, ніж на смітнику!
Лінда не витримала. Усі її зусилля, вся її праця були розтоптані за одну мить. Вона відчула, як у грудях закипає гнів.
— Взагалі-то я з шостої ранку готувала й прибирала, — огризнулася вона, намагаючись стримати лють. — Якщо вам щось не подобається, можете самі взяти ганчірку й навести лад.
Іраїда Германівна спалахнула.
— Та як ти смієш мені так відповідати, хамка! — закричала вона. — Ти ж зовсім не господиня, а просто безтолкова криворука!
— Криворука? — Лінда відчула, як палає обличчя. — Я ж для вас пів ночі пиріжки пекла! А ви мене бруднулею обзиваєте? Та я в сто разів краща за вас!
— Ти? Краща за мене? — Іраїда Германівна презирливо пирхнула. — Та ти взагалі ніхто! Безрідна дівка з відьомським носом! Пиріжками вона пишається! Їх навіть їсти неможливо — напевно, пересолила!
Лінда зірвалася.
— Пересолила?! — крикнула вона. — Та ви просто заздрите, що я вмію готувати, а ви — ні! А ніс у мене нормальний, це у вас із головою не все гаразд!
Сергій, який досі мовчки спостерігав за перепалкою, спробував втрутитись.
— Мамо, Ліндо, ну досить уже! — сказав він, намагаючись примирити ворожі сторони. — Ви що, як малі діти?
Але його ніхто не слухав. Лінда й Іраїда Германівна продовжували кричати одна на одну, виплескуючи назовні накопичену злість і образи. Кімната наповнилась лайкою та приниженнями. Пиріжки, які з такою любов’ю пекла Лінда, були забуті. У повітрі витала лише ненависть і неприязнь.
Недільний день Лінда вирішила провести в подруги. Їй просто необхідно було відволіктись від домашньої атмосфери й постійних причіпок Іраїди Германівни. Вона розуміла, що це не вихід, але їй потрібно було бодай на короткий час утекти від цієї нестерпної реальності.
Повернулась Лінда додому пізно, коли у квартирі вже панувала тиша. Іраїда Германівна спала у своїй кімнаті, і Лінда мимоволі зітхнула з полегшенням. Зустрічатися з нею знову їй зовсім не хотілося.
Перші три будні дні минули на диво спокійно. Лінда намагалася дотримуватись тактики невтручання. Вона поверталась із роботи, мовчки ставала до плити, готувала вечерю, прибирала у квартирі, намагаючись не зважати на їдкі коментарі та повчання Іраїди Германівни.
Вона сподівалася, що ця показна покірність хоч трохи згладить гострі кути. Але в душі в неї зріло невдоволення й накопичувалась образа.
У четвер сталося те, що остаточно вивело Лінду з рівноваги. Їй довелося взяти додому важливий звіт, який потрібно було закінчити до ранку. Вона сиділа над цифрами до четвертої години ранку, ледь не засинаючи за столом. Готові документи Лінда залишила на журнальному столику у вітальні, вирішивши, що зранку перед роботою ще раз усе перевірить.
Прокинулася Лінда о восьмій ранку й у паніці усвідомила, що проспала. Вона схопилася з ліжка й побігла до ванної, щоб швидко привести себе до ладу. А потім, вибігши з ванної, попрямувала до туалету. І тут її мов грім вразив.
У кутку кімнати рівною стопкою лежали… обрізки її звіту. Аркуші були акуратно розрізані на чотири частини. Лінда застигла в заціпенінні, не вірячи своїм очам. Їй знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити масштаб того, що сталося.
Лінда розлютилася. Вона одразу здогадалася, чиїх це рук справа. Окрім свекрухи, у квартирі не було нікого, хто міг би вчинити таке варварство. Лінда рвонула до спальні до матусі чоловіка. Іраїда Германівна мирно похропувала у своєму ліжку. Лінда грубо штовхнула її в плече.
— Вставайте! — закричала вона, ледь стримуючи гнів. — Це ви зробили?
Іраїда Германівна відкрила очі й сонним голосом запитала:
— Що сталося, Лідочко? Чого ти кричиш з самого ранку?
— Не прикидайтеся дурною! — Лінда ткнула пальцем у бік туалету. — Навіщо ви зіпсували мій звіт? Навіщо ви порізали всі мої документи?
Іраїда Германівна невинно кліпала очима.
— Звіт? Які документи? Я нічого не розумію.
— Брешете! — Лінда стиснула кулаки. — Ви прекрасно знаєте, про що я говорю! Навіщо ви це зробили? Хотіли мені нашкодити?
Іраїда Германівна знизала плечима.
— Ну навіщо ж так одразу? Я просто… Я подумала, що ті папірці нікому не потрібні. Вони просто валялися на столі. А я вирішила трохи прибрати.
— Прибрати? — Лінда не могла повірити власним вухам. — Це ви прибиранням називаєте? Ви знищили мою роботу! Ви зірвали мені важливий проєкт! Ви розумієте, що наробили?
Іраїда Германівна надула губи.
— Ну чого ти так засмучуєшся? Подумаєш, папірці. Їх завжди можна надрукувати знову. Тим більше, я вам добре діло зробила. Зекономила гроші, які б ви витратили на туалетний папір.
Лінда задихнулася від обурення.
— На туалетний папір?! — прошипіла вона. — Та вам… Руки б відірвати! Ви навмисне робите все, щоб зіпсувати мені життя! Ви мене ненавидите!
— Ну чому ж одразу ненавиджу? — заперечила Іраїда Германівна, удаючи ображену. — Я просто хочу, щоб у мого сина була гідна дружина. А ти… Ти зовсім про нього не дбаєш. Ти тільки про свою роботу думаєш.
Лінда не витримала. Вона розвернулась і вибігла з кімнати, захлинаючись сльозами. Вона почувалася цілковито безпорадною. Свекруха методично руйнувала її життя, а вона нічого не могла з цим зробити.
Вона розуміла, що так далі жити неможливо. Треба було щось вирішувати. І чим швидше, тим краще.
Іраїда Германівна, здавалося, черпала натхнення в капостях, які вона влаштовувала невістці. Це було її улюблене розважання, її спосіб показати Лінді, хто в домі головний. Вона діяла нишком, з хитрістю та підступністю, мов досвідчений стратег, який веде війну проти ворога.
Якось, скориставшись відсутністю Лінди, Іраїда Германівна вирішила навести лад у ванній кімнаті. Вона окинула поглядом полиці та шафки, вишукуючи речі, які, на її думку, не відповідали її уявленням про чистоту й порядок. Під гарячу руку потрапило все, що належало Лінді.
У смітник полетіли дві баночки дорогої маски для волосся, куплені Ліндою в елітному магазині. Іраїда Германівна вважала, що вони виглядають надто химерно й без смаку.
Туди ж відправився новий шампунь, який Лінда обирала довго, сподіваючись, що він допоможе впоратись із проблемою її тонкого й неслухняного волосся. Але головним трофеєм Іраїди Германівни став шовковий халат, куплений Ліндою всього за два тижні до приїзду свекрухи.
Цей халат був її маленькою слабкістю, способом розслабитися після важкого робочого дня. Іраїда Германівна вирішила, що він надто яскравий і зухвалий, і без жалю викинула його на смітник.
Коли Лінда повернулась додому й виявила зникнення своїх речей, вона розлютилась. Вона одразу ж увірвалась до кімнати Іраїди Германівни й влаштувала скандал.
— Де мої речі?! — кричала вона, стискаючи кулаки. — Куди вони поділись? Що ви знову накоїли?
Іраїда Германівна невинно кліпала очима.
— Які речі, Лідочко? Я нічого не розумію.
— Не прикидайтеся! — продовжувала кричати Лінда. — Де моя маска для волосся? Де мій шампунь? Де мій халат? Ви хоч знаєте, скільки це все коштує?!
Іраїда Германівна зітхнула.
— Ах, ці речі… Я вирішила трохи прибрати у ванній. У тебе там такий безлад був! Усе заставлено якимись баночками та пляшечками. Я подумала, що вони тобі вже не потрібні, й викинула їх.
— Викинули?! — Лінда примружилась. — Ви викинули мої речі, які коштують цілий статок?! Та ви хоч розумієте, що зробили?
До кімнати увійшов Сергій — він почув крики й вирішив з’ясувати, що відбувається.
— Що тут у вас знову? — спитав він, докірливо дивлячись на Лінду.
— Твоя мама викинула мої речі! — закричала Лінда, звертаючись до чоловіка. — Вона просто знущається з мене!
Сергій насупився.
— Мамо, навіщо ти це зробила?
Іраїда Германівна знизала плечима.
— Я просто хотіла допомогти Лінді. У неї стільки непотрібних речей! Я вирішила трохи її розвантажити.
— Але ж це мої речі! — продовжувала обурюватися Лінда. — У мене є право вирішувати, що мені потрібно, а що — ні!
— Ну навіщо ти так кричиш, Лідочко? — докорила їй Іраїда Германівна. — Ти ж знаєш, я завжди бажаю тобі тільки добра.
На подив Лінди, Сергій став на бік матері.
— Ліндо, ну що ти так переймаєшся? — сказав він. — Мама ж хотіла як краще. Ну, подумай, викинула якісь речі. Купиш собі нові.
Ці слова стали останньою краплею для Лінди. Вона відчула, як зрада чоловіка пронизує її наскрізь.
— Значить, ти теж вважаєш, що я не маю права на власні речі? — спитала вона з гіркотою, дивлячись на Сергія. — Ти теж на її боці?
Сергій опустив очі.
— Ну, не починай знову. Просто заспокойся. Це ж лише речі.
— Лише речі?! — повторила Лінда. — Та для мене це не просто речі! Це частинка мого життя! А твоя мама просто знищує все, що мені дороге!
Після цього вчинку Іраїди Германівни Лінда затаїла на свекруху глибоку образу. Вона зрозуміла, що більше не буде прощати знущання й приниження. Вона вирішила дочекатися зручного моменту, щоб помститися. В її голові визрівав план помсти, який мав поставити Іраїду Германівну на місце й показати їй, що з Ліндою краще не зв’язуватись.
Іраїда Германівна за кілька місяців після приїзду, у розмові з Ліндою та Сергієм, згадала, що в місті, де вони живуть, мешкає її давня подруга, колишня однокласниця, з якою вони не бачились уже багато років.
— Уявляєте, яка зустріч! — захоплено вигукувала Іраїда Германівна. — Я й не знала, що вона тут живе. Ми випадково зіткнулися в магазині — і наче повернулись у шкільні роки! Скільки спогадів, скільки сміху!
Сергій ввічливо посміхнувся, а Лінда про себе відзначила цю інформацію.
Через тиждень після чергового грандіозного скандалу, який знову спровокувала Іраїда Германівна, свекруха повідомила Лінді, що отримала запрошення на ювілей від своєї однокласниці до ресторану. Вона говорила про це з особливим захопленням, передчуваючи зустріч зі старою подругою та можливість покрасуватися перед нею.
— Уявляєш, вона запросила мене в найдорожчий ресторан міста! — хвалилася Іраїда Германівна. — Каже, що там такі вишукані страви, яких я більше ніде не скуштую. Сто людей прийде її вітати! До цього заходу треба як слід підготуватись!
У голові Лінди миттєво визрів план. Це був ідеальний шанс помститися свекрусі за всі її приниження й знущання. Треба було лише добре підготуватися — і можна було приступати до його виконання.
Того ж дня Лінда під приводом купівлі ліків від головного болю пішла в аптечний кіоск. Але замість знеболювального вона придбала проносне. Вибрала найсильніше, яке, за словами фармацевта, діяло швидко та несподівано.
Повернувшись додому, Лінда сховала проносне в надійному місці — подалі від допитливих очей Іраїди Германівни. Вона детально продумала план, намагаючись врахувати всі деталі, щоб її помста була не лише ефективною, а й непомітною.
Лінда розуміла, що її дії можуть здатися жорстокими й негідними, але свекруха сама винна. Вона й так довго терпіла приниження, але тепер настав час дати відсіч. Вона була готова на все, аби захистити себе та поставити Іраїду Германівну на місце.
У день Х Іраїда Германівна зранку метушилась по квартирі, приміряючи вбрання та роблячи зачіску. Лінда спостерігала за нею з холодною усмішкою, знаючи, який сюрприз на неї чекає.
Поки свекруха була зайнята приготуваннями, Лінда проскочила на кухню й, переконавшись, що нікого немає поруч, обережно висипала вміст пакетика з проносним у графин із компотом, який Іраїда Германівна щодня пила виключно сама.
Увечері Іраїда Германівна, надушена дорогими парфумами й одягнена у свою найкращу сукню — білу, до речі, — вирушила на ювілей. Лінда провела її поглядом і задоволено усміхнулася. Свято обіцяло бути незабутнім. Іраїда Германівна точно «засіяє» у тому ресторані.
Через півтори години очікування було винагороджено. Фармацевт не збрехав — проносне подіяло швидко. Двері з гуркотом відчинилися, до квартири влетіла Іраїда Германівна. Навколо пояса в неї була намотана чиясь шаль, а на обличчі застигла суміш жаху й люті.
Свекруха мовчки пронеслася повз Лінду, залишаючи за собою хмару неприємного запаху. Лінда зраділа: здійснилося! Нарешті їй вдалося провчити зухвалу Іраїду Германівну.
Свекруха зачинилася у своїй кімнаті. Сергій кілька разів намагався з’ясувати, чому вона так рано повернулася, але мати лише кричала:
— Мені треба побути самій! Іди!
З кімнати Іраїда Германівна вийшла з пакетом. Лінда відразу здогадалася — там сукня. Швидко прийнявши душ, свекруха винесла пакет на смітник, повернулася й одразу почала збирати речі. Сергій, не розуміючи, що відбувається, став розпитувати матір, але та тільки відмахувалась:
— Додому поїду! Не подобається мені у вас! Люди злі, тільки й роблять, що глузують. Хіба можна знімати людину, яка потрапила в біду, на телефон?! Господи, який жах!
Лінда тихо хихикала. Схоже, свекруха на тому святі справді «відзначилася». І правильно! Буде знати, як псувати життя іншим!
Іраїда Германівна не прожила у сина з невісткою й трьох місяців. Лінда святкувала перемогу — їй вдалося «прибрати» матір чоловіка. Можливо, Іраїда Германівна й здогадується, хто стоїть за тим конфузом, що з нею трапився, але виду не подає. Принаймні, тепер відкрито не хамить. Мабуть, побоюється.
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
