fbpx

Цей випуск був гіршим днем в моєму житті, незважаючи на те, що я там була королевою

В цьому році я завершую довгу і кропітку роботу, точніше навчання. 5 довгих років я намагалася наперекір життєвим обставинам і різним уже дорослим проблемам не втратити потяг до знань.

Мені так хотілося бути спеціалістом своєї справи, або займатися бодай чимось, що могло би бути схоже на мій фах. Вивчитися на економіста, не так то вже і просто. Але досить цікво. У мене була зовсім маленька група, що нехарактерно для нашого ВУЗУ, адже він один з кращих в місті.

Тим не менш всі були там такі колоритні, цікаві, дуже якісь свої чи що. Ні,було і кілька людей які нічим не відрізнялися, просто сиділи, мовчали, записували, з нами не тусувалися.

Тим не менш ми провели тут роки, разом, свята, морози, літню спеку, іспити і сесію ми пережили великою сім’єю. Гарно розказую так?

Але хочу сказати, що все не так, далеко не так як гадалося. Бо коли прийшов час святкувати отримання диплому ці всі веселі, милі і хороші люди перетворилися на акул, які тягнуть свою жертву в різні боки.

Жертвою виявилася я, бо колись згодилася стати старостою, на свою голову. Питання з приводу кафе і святкування стало перед усім.

Більша частина криком кричали, що вони хочуть нормальний випуск, в дорогезному ресторані, мали знімати цілий зал, казали що випуск буває раз в житті.

Інші ж говорили, що хочуть на природу, в парк або ліс, приготувати і своє можна. Можна було б подумати, що просто бідні не хотіли платити але ні, серед ярих прихильників ресторану були і ті хто соромно жив, а на природу просилися мажорчики.

Кожен мав свою точку зору, але кінцевого результату чомусь від мене чекали. А що я могла сказати, мені за кордон не сьогодні-завтра їхати, як тільки документи прийдуть.
Коротше вирішили без моєї участі, сказали що замовляють ресторан, дівчата хвалилися сукнями, хлопці думали де б це краще гульнути.

Я сиділа і мріяла про те як поїду на море. Не хотілося мені гроші втрачати, адже сукня, макіяж і інші почесті вартують грошей, не йти не могла, адже я цих лобуряк 5 років своєю дупою прикривала.

В останню мить вирішила все ж піти і зробити все як треба. Купила шикарне плаття, зробила зачіску і макіяж. Викликала таксі, потрапила на урочисте вручення диплому.

Здивувалася, бо майже всі були там в літніх сарафанах, одна я як пугало. Ні, я була гарна, просто як би це сказати, вирізнялася посеред них. Мало того, на мене ще й образилися.

А коли ми пішли святкувати, то виявилося що в всіх присутніх не вистачає 300 гривень для того щоб оплатити стіл. Я дістала зі своїх, знала куди йду. Але тепер уявити не можу, якби вони дійсно пішли в шикарне кафе, хто б за них платив.

Я вважаю, що треба тратити гроші в відповідності до свої достатків і нікому нічого не доводити.

Related Post

Потім звісно, всеодно доведеться заводити дітей, але не зараз, я не готова народити дитину з такою проблемоюПотім звісно, всеодно доведеться заводити дітей, але не зараз, я не готова народити дитину з такою проблемою

Я вийшла заміж за свого чоловіка по великому коханою. Він гарний, ніжний, дуже добрий до мене і оточуючих. Але в нього на обличчі велика родимка,точніше родима пляма. З самого початку