У мене досить часто виникають ситуації на кордоні “містичних” і “потаємних” світів.
Більшість з них значущі тільки для мене і моїх друзів, яких 3 з половиною каліки. Але ось випадок, цілком цікавий широкому колу.
Чергова історія сталася зі мною в ніч з 23 на 24 жовтня 2015 року. Відразу скажу, я сплю уривками, бо потрібно то Рудольфа погодувати, то прибрати за ним лоток, то самому в туалет.
Коротше, я прокидаюся кожні 3 години, але при цьому встигаю бачити сни. І сни і реальність так перетікають одна в одну, що я їх з не завжди розрізняю.
І ось момент: я стою спиною до кухні в вузькій частині передпокою (є центральна частина, відразу як входиш в хату, досить велика, там стоїть дерево, прямо кімната, зліва вузький коридор з нього двері в комору, душову, сортир і в кінці кухня ).
Я стою в цьому коридорі – і чую якусь мелодію в MIDI-форматі, немов з якоїсь заставки гри або телепередачі. І бачу пробивається світло з комори. І розумію, що звук звідти, і там хтось є. Страх обдав мене, немов бризки окропу, причому думка, що це не монстр в звичайному розумінні, а якийсь пролетар в кирзових сапожищах, з мозолястими кулачищами і похилим чолом а-ля Шаріков, який казна-як потрапив в мою комору і включив там цю музику.
Я подивився час на телефоні: пів на четверту ночі. І я стою, не знаю, що робити, Рудольфа не бачу. І що дивно – зазвичай я коли встаю – включаю світло саме в цьому коридорі, навіть якщо просто йду в туалет.
Так по квартирі ходжу в темряві, бо достатньо світла від прожектора з сусіднього будинку. А тут навпаки – на кухні горить, в коридорі немає, і світло з комори, і ця жахливо безглузда музика і грунтовна метушня. Я думаю, може, зателефонувати, але нікому адже.
З туалету лунає звук змиву і виходить високий (190 см) тип з попелясто-сірим обличчям несвіжим білим волоссям до середини лопаток і в білому банному халаті.
Причому халат я впізнав – у мене такий був, а після як я схуд – віддав мамі, вона носить. Виглядає цей тип моторошно і бридко, але від нього йде дружелюбність, натуральна, яскрава хвиля позитиву.
Я кажу: “В моїй коморі хтось є” – і прокидаюся від цього. Лежу на дивані обличчям до спинки (зазвичай навпаки) і мені нестерпно жарко.
Вікна відкриті на кватирку. Рудольфа поруч немає, я кличу його (тихим голосом) – він тут же прокидається. Встаю, перекриваю батарею. Не включаючи світло, з Рудольфом на руках, перевіряю всю хату. Чисто. Час 5:50. Бризкав подушку духами – вірний засіб від кошмарів – лягаємо спати. Нормально спимо до 9:17.
Вже ближче до вечора я зрозумів, чому мені наснився такий непотріб. Уві сні був ще ряд звуків, в тому числі скрипуче хропіння (як в японському фільмі “Прокляття”), дерев’яні постукування – все це іноді можна почути від сусідів, коли знаходишся в цьому коридорі.
Музика теж могла доноситися від них. Плюс спека (+21 – для мене це жарко). Мій мозок оформив ці фактори в таку ситуацію. А демон в халаті, який, за фактом, мене розбудив і врятував від кошмару, це, мабуть, домовик, з яким у нас гарні відносини. І його лякає страшна зовнішність, а мене абсолютно не відштовхує.
Мої темні захоплення навчили сприймати подібне абсолютно нормально. Та й взагалі, то, що лякає, не завжди бажає нам зла.
Цікава деталь: вважається, що в будинку приживається тварина того ж кольору, що волосся домовика. До цього я разів зо два бачив його як швидку тінь темно-сірого кольору, і ось в цьому сні у нього сіра шкіра. І Рудольф чорно-сірий, як і всі дикі коти (окрас “таббі-макрель”, сірий фон з чорними плямами). Такі справи.
