– Марино, я вдома. – Крикнув Олег від самих дверей. – А ти що робиш? Щось вечерею не пахне. А діти де?
– Просто сиджу та дивлюся серіал. Діти у бабусі.
– Дивно, я думав ти чекаєш на мене.
– А навіщо?
– Що це означає?
– Що означає? Знаєш анекдот про рибалку? Так от – твоя рибка з ікрою приходила!
– Ти про що? Хто приходив? – Олег розгубився.
– Тобі ім’я рибки Ірина говорить про щось?
– Ірина? Ірина? Я не знаю жодної Ірини.
– А ось вона тебе знає! Це ж твоя однокласниця і за сумісництвом нова сусідка твоєї мами. Вона все розповіла про ваші стосунки. Мовчиш? Значить, все правда. Вона збирається тут жити. А що? Квартира ж твоя.
– Але ж у нас двоє дітей з тобою, невже ти хочеш через цю аферистку зруйнувати нашу родину?
– Аферистку! Ти її вже в аферистки записав?
– А як? Я нічого не робив і не збираюсь. Та й не може ніяка Ірина бути в положенні!
– Все-таки ти згадав Ірину.
– Згадав. Це нова мамина сусідка. Так, вона моя однокласниця. Більше варіантів немає. Згадай, коли мама захворіла, я до неї через день ходив. Там щоразу була ця Ірина.
– Мама нас чаєм напувала, мене розхвалювала. А коли сусідка йшла, мені всі вуха про неї продзижчала. І пироги та до чаю носила, і в магазин ходила. Я тоді ще маму лякав аферистами. Саме тому й сказав так.
– Ось вона теж сказала, що ви – сусіди. А ти від мами прямо до неї заходив. Ось так, любий! Що робитимемо? Там вона квартиру винаймає, а навіщо їй там жити, якщо в тебе можна. З тобою! А я тут ніхто! Поїду до мами.
– Ні, Марино! За що? За що хочеш позбавити мене дітей?
– Діти залишаться з тобою. Невже я їх до мами в однокімнатну квартиру візьму? Поки що я тільки потрібні речі зберу, а потім інше. І до дітей приходитиму щодня.
– Тож нехай твоя рибка не розслабляється! Звичайно, ти можеш переїхати до неї, будеш ближче до мами, і залишити квартиру дітям. До їхнього повноліття я житиму з ними.
– Марино, я присягаюся! Нічого не було! Я не розумію, чому ця Ірина прийшла сюди до нас. Я до мами! Треба розібратися в цьому. І мама також дивна. Щось не сходиться. Може, вони спеціально це влаштували?
– Значить, правда. Побіг до своєї Ірки! Ну, розберися.
– Я до мами! Якщо ти не віриш мені, то їдьмо зі мною. Одягайся, заодно десь поїмо.
– А це треба? Не хотілося б знову бачити твою Ірину!
– Немає в мене жодної Ірини! Немає!
Олег відчинив квартиру матері своїм ключем. На кухні хтось розмовляв. Мати почувши шум у передпокої, вийшла.
– А… Вітя. Повернувся… Олеже, іди сюди, Вітя повернувся. А чому ти з Мариною?
– Мамо, я з Мариною, бо я Олег.
– Що? У мене звичайно після хвороби із зором погано, але, як я могла вас сплутати?
– Значить змогла. Ти нас і в дитинстві плутала. Ми ж абсолютно однакові.
Віктор та Олег близнюки. У дитинстві їх плутали всі, вчителі могли слухати відповідь на уроці двічі від Олега, навіть не підозрюючи цього.
Вітька міг на фізкультурі стрибнути за себе та за брата. Спочатку їх намагалися ловити на цьому, але потім припинили. Ставши старшим, Віктор зв’язався з поганою компанією. Олег, навпаки, намагався вчитися.
І ось йому майже сорок років, Олег мав сім’ю, двох дітей тринадцяти та шести років, а Віктор відбув уже третій термін.
Ось такі однакові брати близнюки. Цілком однакові, але зовсім різні.
– Ну привіт, брате! Чому не повідомив, чому матір обдурив?
– Так просто для приколу!
– Дитинство згадав? Ми на тебе ще не чекали.
– А в мене поведінка хороша була.
Марина стояла за чоловіком. Його брата вона впізнала. Переплутати їх звичайно можна було, швидше за все Віктор підготувався. Ось і одяг на ньому відповідний, Олег так само одягається.
Ірина сиділа за столом і мовчала. Вона у школі була закохана в Олега, а тут виходить… Віктор видав себе за брата, а вона не впізнала. Ще й до Олега ходила додому, скандал його дружині влаштувала.
Значить вона вже більше як місяць, майже два, зустрічалася з Вітькою, з карним злочинцем, називала його Олегом…
Її сімейне життя не вдалося, два шлюби, дітей немає, а тут майже в сорок років… Нерви Ірини не витримали й вона зомліла.
Марина кинулася приводити її до тями. Вона вже розібралася в чому справа. Ірина прийшла до тями й пішла додому.
Марина та Олег теж пішли.
– У кафе? Щось я зголоднів. Треба відзначити мою невинність. Повірила? А я вже не знав, на що й подумати. Ніяк не очікував брата побачити.
– Такі сюрпризи влаштовує. Я за матір навіть захвилювався, коли вона мене Вітькою назвала. Думав у неї з головою не гаразд стало. Весь час про нього думає, а він вирішив усіх обдурити. І Ірка ця ще. В положенні.
– Між іншим, це буде твій племінник.
– Племінник. Точно! А що з Вітьки взяти?
Ірину з малюком з лікарні зустрічали Олег та Марина. Віктор уже був за ґратами, черговий грабіж, розбій, чи ще щось. Вони відвезли її з немовлям до матері Олега та Віктора.
Пізніше Ірина поїхала до своїх батьків в інше місто. Спілкуватись ні з ким не захотіла. Вона не припускала, що батьком її сина буде не той близнюк.
А якщо він потім знайде їх? Що вимагатиме? Спілкування, грошей? Оце так влипла, хрін віддереш…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!
