Оля переживала, дуже сильно надіялася, що Гриша все ж захоче з нею обвінчатися. Для неї, як для дівчини з віруючої сім’ї штамп та підпис нічого не означали. Вона вважала що всі шлюби заключаються на небі, і саме там треба просити благословення.
Гриша був проти категорично. Жили молоді в квартирі батьків чоловіка. Велика квартира, 4 кімнати, місця всім би вистачило. Але з одною умовою її прийняли, аби тільки ікон та молитв в домі не було.
Перший час Оля не розуміла як так можна не вірити, дико для неї це було. Але ж і звиклася потім, а що, вона до церкви ходила, про себе молилася, вірила, головне. Тільки от дітей все не було в них Гриша старався, і продукти хороші купував і вітаміни, в до лікаря ходили, ні в яку.
Оля знову почала ходити до церкви і просити прощення за гріхи свої і чоловіка, на наступне причастя взнала що вагітна.
Всі 9 місяців пройшли добре, її опікали, переживали за неї, часто питали як почувається, чи не хоче чогось? Народила, дитя чомусь таке кволеньке було, таке без імунітету.
Свекруха Олина по лікарям його, але толку мало було. Все ж Оля домоглася свого і вмовила похристити сина. Але от біда, як тільки підходив час хрестин, щось ставалося обов’язково, чи ближче дата, тим гучніші сльози і сварки в домі.
Гриша сказав що більше переносити дати не буде, бо і так отця і кафе вже раз 7 мабуть переміщали. Оля вже й не знала що робити. А ще як на зло малий захворів. Оля поверталася з поліклініки, розуміла що за 3 дні їм не очухатися.
Аж тут циганка дорогу перегородила, каже біжи в церкву і хрести. Оля від несподіванки ледь сумку не згубила з дитячими речами.
Так як, каже, він де хворіє, з температурою. Але стара щось шепнула Олі на вухо. Умовила, похрестили тихо, з 1 парою кумів. В дитини через кілька годин втому і простуду як рукою зняло.
Сашкові зараз вже 15 років, але він знає, що навіть на Водохреще можна купатися в льодяній воді, нічого не стане, бо то святе. А ще, в них вдома ікони з’явилися, сім’я чоловіка Олі подарувала.
