– У сім’ї мого чоловіка всі з гастрономічними чудасіями. Причому це все культивується і вважається навіть “родзинкою”: “Так! Ми не такі як усі!”
Ось тільки я вже втомилася терпіти ці капризи. Почну зі свекрухи. У неї є “пунктик”, що вся їжа на столі повинна бути у парній кількості. Наприклад, 8 бутербродів, 6 котлет, 10 мандаринів тощо.
Якщо бачить на спільній страві непарну кількість частування, то відкладає 1 шт. на блюдце і забирає на кухню. Тільки після цього можна братися до їжі.
У продуктовий з нею ходити – ще те задоволення. Поки вона перерахує, скільки гомілок або курячих крил в упаковці, накладе в пакет 16 картоплин, відрахує рівно 8 морквин, пройде безліч часу.
До речі, “пунктик” із парною кількістю у неї поширюється лише на їжу. Тому що коли на День Народження я подарувала їй 2 гвоздики, вона чомусь образилася (не підкажете, чому?)
Тепер свекор. Він їсть тільки їжу, яку готували при ньому. Якщо приходить до нас у гості, коли стіл вже накритий, то сидить голодний, з гордовитим обличчям.
Або йде до мене на кухню, сідає осторонь і пильно спостерігає, як і що я готую. Сидить над душею, мовчки, тільки зиркає на всі боки.
Звісно, мені заважає, коли хтось лізе під руку. Навіть поглядом. Обов’язково поріжусь, обпечуся або впущу щось із їжі на підлогу.
Сестра чоловіка теж “своєрідна”. Вона завжди знаходиться на якійсь дієті. І при кожному візиті до нашої оселі вона НЕ їсть щось нове. Тобто, неможливо вгадати, чим нагодувати цю панну. Найчастіша фраза, яку від неї можна почути:
– А я це не їм!
Мій чоловік теж не без чудасій. Він не їсть цибулю. Але тут я знайшла вихід: використовую в гарячих стравах сушений продукт (він його не відчуває). Або готую зовсім без цибулі.
І ось уявіть, як відбуваються їхні візити: спочатку свекор спостерігає, як і що я готую. Потім свекруха перераховує їжу на столі та забирає “зайве”. А потім на арену виходить їх дочка: – Ой, а на гаряче тільки вареники? Я не їм страви з тіста.
Дістали, слово честі! Тут днями дзвонять:
– Будемо проїздом у вашому місті. Заскочимо в гості. Чекайте!
Спочатку я знову схопилася за голову, чим пригощати їх. А потім думаю: а воно мені треба? Рішення прийшло було швидко.
До візиту сімейства готувати нічого не стала. Виклала на стіл 6 чайних пакетиків та 2 шоколадки. Чітка кількість. Все, як свекруха любить.
Сіли за стіл. Дивлюся, рідня чоловіка зиркає на всі боки:
– Де їжа?
А що я? Я з незворушним виглядом роздала всім по чайному пакетику. Відкрила при всіх шоколадки, щоб свекор бачив, що я його цькувати не збираюся, і до шоколаду не торкалася. І запропонувала всім пригощатись.
Тут сестра чоловіка заявила, що не їсть солодке. Ну я і запропонувала їй пити “порожній” чай. Для тих, хто худне, це йде тільки на користь.
Загалом, застілля не надто вдалося і швидко закінчилося. Образилися родичі, що не зустріла їх різносолами. А мені все одно.
Нехай ображаються. У себе вдома нехай перебирають скільки залізе: рахують котлети, стежать, хто і як готує, підлаштовуються під дієти. Я в цьому більше не беру участі.
Як вважаєте: це і справді “родзинка”? Чи більше схоже на якийсь психічний розлад? Чи стали б ви підлаштовуватися під таких людей?
