Денис похмуро гортав улюблений сайт, де людей запрошували стрибнути з парашутом чи вирушити у сплав на байдарках, чи стрибнути з тарзанки.
Як же Денису хотілося хоч якогось екстриму, щоб розбурхати кров, що застоялась. Але грошей на ці розваги він не мав і найближчим часом не передбачалося.
Денису завжди подобалися гострі відчуття, але для юнацької нерозсудливості він вже був надто дорослим. Ну, не бігати ж йому за тролейбусом, щоб зайцем покататися на підніжці? Та й не дасть це потрібного викиду адреналіну. Що б такого вигадати, щоб і цікаво, і безкоштовно? Як же нудно!
Денис задумливо тинявся по дому, коли зверху на нього щось капнуло. Потім ще й ще. Задерши голову, Денис побачив мокру пляму, яка швидко розповзалася по стелі.
Негарно подумавши про сусідів, Денис побіг, щоб особисто розповісти їм усе, що про них думає. Але слухати його ніхто не схотів. Йому взагалі не відчинили двері.
А “дощ” на кухні у Дениса все посилювався і посилювався, один тазик із проблемою вже явно не справлявся. Заметавшись квартирою, Денис знайшов номери аварійних служб.
З третього разу додзвонившись, Денис пояснив ситуацію та попросив надіслати когось, щоб її вирішити. Почувши стандартне “очікуйте”, хлопець надихнувся і став з більш радісним обличчям стежити за наповненням тазика. Скоро все скінчиться!
Слюсар приїхав за годину. Вусатий чоловік із втомленим обличчям, не роззуваючись і залишаючи за собою виразні сліди бруду, пройшов на кухню, задумливо роздивлявся хвилин п’ять стелю, а потім видав:
– Ну, це вам до сусідів треба, у них щось прорвало.
Від такого одкровення Денис на кілька секунд остовпів. Поки він міркував, що відповісти, слюсар пройшов назад до дверей і зник за ними.
Хвилин п’ять нічого не відбувалося. Денис дивився у стелю, вода продовжувала капати, пляма рости, а нервові клітини відмирати.
Але тут почувся стук вхідних дверей і в кухні знову з’явився слюсар. Вставши поряд з Денисом і теж дивлячись на пляму, слюсар коротко відзвітував: “Не відкрили”.
– І що тепер робити? Запастись тазиками?
Слюсар непевно знизав плечима, закинув у рот жуйку і став зосереджено її пережовувати. Очевидно, це якось стимулювало розумову діяльність, бо слюсар дав напрямок дії:
– Ключ від підвалу потрібний, щоб воду перекрити. А там сусіди прийдуть і можна буде розібратися, що та як.
На питання, де можуть бути ключі від підвалу, слюсар знову непевно знизав плечима і повільно відійшов, не забувши попросити у Дениса підпис у якомусь папірці.
Раніше Денису якось не доводилося вдаватися в цю сферу життя, не було випадку. Квартплату він справно платив, якщо щось ламалося в нього вдома, то він ремонтував це сам або викликав навчену людину. Тепер же він мав поринути у вир ЖКГ.
Дізнавшись у розумних людей в інтернеті, де можуть зберігатися заповітні ключі від підвалу, Денис почав думати. Перше місце – це у старшого по будинку.
Денис поняття не мав, що це за звір такий небачений, але невиразно відчував, що до віку це звання не має жодного стосунку. Тож шукати головного аксакалу їхньої багатоповерхівки не став.
Другим місцем назвали керуючу компанію, яка зручно розташувала свій офіс у сусідньому будинку. Там мають бути ключі від даху, і від підвалу.
Виливши черговий тазик від води, Денис побіг у керуючу компанію, сподіваючись витратити на це дійство не більше, ніж двадцять хвилин, які потрібні для того, щоб тазик наповнився до країв.
Вже на підході до ґанку, що веде до керуючої компанії, Денис почав відчувати невиразне занепокоєння. Там юрмилися люди, і, судячи з настрою присутніх, вони прийшли не просто так.
У натовпі проглядалася якась подоба черги, але Денис, вирішивши, що його проблема взагалі багато часу не займе, вирішив обережно вкрутитись у натовп, пробираючись до входу.
– Ану не нахабній! – чиясь сильна рука витягла Дениса з натовпу і викинула за її межі. На хлопця одразу ж дивилися пар десять очей, і їхні погляди не віщували нічого доброго.
– Мені тільки спитати! Там вода… А сусідів немає… Ну, мені й сказали про підвал, – зачастив Денис, спробувавши піти на другий захід.
Вдруге ніхто з ним церемонитися не став. Якась бабуся, на вигляд інтелігентна вчителька, тицьнула його своєю палицею, хтось боляче засадив ліктем у бік, а від ґвалту, що піднявся, загуло в голові.
– Ходять тут! Ми тут теж всі тільки спитати! В чергу! – Вигукнув натовп.
Денис хоч і любив гострі відчуття, але дурнем таки не був. Тут йому путівку до травматології оформлять швидко. І не треба думати, що якщо в натовпі переважно пенсіонери, то він зможе відбитися. На їхньому боці досвід і підручний інвентар у вигляді палок і якихось величезних тек з папірцями.
До того моменту, як прийшла черга Дениса заходити до кабінету, він вже став для черги своїм. Разом з усіма випихав з їхніх безладних рядів зухвальців, які намагалися влізти без черги, а ще дізнався чудовий рецепт засолювання огірків і назву хорошої мазі від радикуліту.
Чотири рази він бігав додому, щоб вилити воду, що набралася в тазик, але в черзі він був вже своїм, тому місце йому тримали. У кабінеті його зустріла знервована жінка, яка на його прохання дати ключі від підвалу свого будинку, надулася, як дикобраз, і почала випитувати, навіщо це йому потрібно.
Денис подався до пояснення, жінка його вислухала, а потім кудись пішла. Денис вже зрадів, що за ключами, але вона повернулася з величезним чоловіком, який одразу обхватив Дениса своїми ручищами, легко відірвав від підлоги та кудись поніс.
Денис спробував кричати та вимагати, але в рот набивалася брудна фуфайка мужика що його ніс, яка чудово гасила звуки, так що опір був марним і дуже несмачним.
Коротка подорож закінчилася в якійсь маленькій кімнаті, де його і залишили, а мужик ще й погрозив йому своїм кулачищем.
Денис кілька разів бацнув двері, вони навіть піддалися трохи, але в кімнату просунулась голова мужика і дуже несхвально подивилася на Дениса. Бажання далі таранити двері якось різко пропало.
Поки Денис відпльовувався від фуфайки, поки думав, що взагалі сталося, поки розмірковував, чи варто панікувати, чи ще зарано, двері кімнати відчинилися, і на порозі з’явився поліціянт. За його спиною маячив той самий “неласкавий мужик”.
Потім Дениса вантажили до поліцейскої машини та кудись везли. Весь час у дорозі Денис переживав за тазик, який вже сто разів встиг переповнитись і зараз організовував потоп для сусідів із третього поверху.
Везли нашого героя, як виявилося, до поліцейської дільниці, де почали прискіпливо розпитувати, а з яким це таким злим наміром він хотів проникнути в підвал будинку? У те, що намір був саме злим, поліцейські не сумнівалися.
Довелося заново переказувати свою історію, в яку поліцейські вірити не хотіли, але врешті-решт Денису вдалося їх переконати з’їздити з ним за місцем прописки, щоб вони самі подивилися і на пляму на стелі, і на тазик, який, мабуть, вже на повну гойдається на хвилі посеред кухні.
У квартирі було все приблизно так, як він собі це уявляв. Тільки тазик не плавав, а в іншому все виявилося так, як і розповідав Денис.
Поліцейський не став мочити ноги, оглянув усе з безпечної відстані та, бурчачи щось про панікерів, яким скрізь здаються терористи, пішов, на прощання запитав в Дениса чи має він якісь претензії до роботи поліції.
Денис був екстремалом, але, як вже говорилося, не дурним, тому дуже швидко замотав головою, навіть у шиї щось хруснуло від старанності.
Не встиг Денис закотити рукави та почати ліквідувати потоп, як у двері замолотили з усією ненавистю. На порозі з’явився сусід знизу, який у зовсім недрукованих виразах описував Денису неприємність, що сталася з його, тобто сусіда, ремонтом.
Денис, у якого день теж видався насиченим, в таких же висловлюваннях пояснив, що він сам постраждала сторона, тому з усіма претензіями сусід може йти якомога далі, але найкраще до винуватця цього водного атракціону.
Коли зі стелі перестало капати, а під ногами хлюпати, Денис без сил звалився на диван. Йому хотілося тиші та спокою.
– Нудно дурню було… Повеселився? Мрій тепер про щось невинне, – сам до себе звернувся Денис і почав провалюватися в тривожний сон, наповнений войовничими пенсіонерами, поліцейськими та величезними тазами з водою.
