Десь прочитала, що люди готові доплачувати за вагони без дітей – і я дуже згодна. Готова. В межах розумного, але безумовно готова. Ось уявіть. Я їду з півночі на південь, з вахти додому, більше доби. Купе є купе, і не дивлячись на те, що начебто і окремий простір, а все одно всі поруч

Готова доплачувати за вагон без дітей.

Теж хочу розповісти про дорожні неприємності, тільки не про грубих таксистів і хамів в маршрутках, а про поїзди.

Десь прочитала, що люди готові доплачувати за вагони без дітей – і я дуже згодна. Готова. В межах розумного, але безумовно готова.

Ось уявіть. Я їду з півночі на південь, з вахти додому, більше доби. Купе є купе, і не дивлячись на те, що начебто і окремий простір, а все одно всі поруч.

І якщо я беру купе, щоб не бачити брудні шкарпетки у обличчя і не слухати п’яний базар – а він неминучий в вагонах, і не кажіть мені, що в поїздах не можна пити. П’ють і в фірмових поїздах, посміхаються і п’ють.

Люди їдуть з вахти додому, вони просто не можуть без цього!

Правда, не тільки я одна така розумна і хочу спокою. Батьки з дітьми теж не хочуть слухати базар і бачити брудні шкарпетки. Так ось і опиняємося в купейному вагоні я – і купа дітей. А так хочеться відпочинку.

Чомусь вважається, що раз я жінка, значить, зрозумію і не буду злитися, коли дитина захоче спочатку по-маленькому, потім поїсти, потім помалювати, потім пострибати на ліжку, потім відкрити-закрити двері вже всоте, щоб подивитися, як вона засувається, потім знову поїсти, потім капризи, коли пройшла тітонька з іграшками, а мама нічого не купила.

Ні! Я хочу просто полежати спокійно і почитати книгу. Подивитися фільм (в навушниках, зауважу!). Так просто полежати без того, щоб вуха піддавалися впливу дитячих криків. Але матусі цього не розуміють. Я ж жінка. Значить, посміхаємося і махаємо.

Біганина по вагону з ранку до ночі – окрема пісня. Дітей не втримаєш стільки часу під замком, я розумію, але чому вони можуть збиратися в одному купе і кричати всі разом в той час, поки інші люди сплять?

“Ну це ж діти”. Окей, але в більшості випадків це діти, які вже розуміють людську мову. Хіба не можна їх приструнити?

В результаті я плачу не за те, щоб не бачити брудні шкарпетки, а за те, щоб слухати нескінченний тупіт ніг, вереск і плач.

Я дійсно готова доплачувати за вагон без дітей. Це не дискримінація.

Я просто хочу, щоб мій особистий простір не порушували. Хочу подорожувати і насолоджуватися, наскільки це можливо, поїздкою по нашій неосяжній країні.

Але все це може запросто зіпсувати натовп волаючих дітей. І тоді це вже не поїздка, а час стримуваного роздратування. А чому я повинна платити за те, щоб мене дратували?

You cannot copy content of this page