Десь у глибині душі я почуваюся поганою матір’ю, але при цьому поки не хочу міняти ситуацію, тому що нарешті з радістю приходжу додому.
Я в розлученні вже десять років. Розійшлися з чоловіком, коли доньці було два роки. Розійшлися, можна сказати, мирно. Він закохався, але не зраджував, а чесно у всьому зізнався. Я відпустила його.
З дочкою він допомагав завжди. У мене не боліла голова, хто забере дочку з садка, якщо мені треба затриматися на роботі, я знала, що її батько завжди дасть грошей, якщо дитина хворіє чи треба купити, наприклад, новий одяг для дочки.
Я навіть з колишньою свекрухою залишилася в добрих стосунках. Вона теж мені дуже допомагала з дитиною. Тож можу сказати, що від розлучення я отримала більше, ніж могла очікувати.
З колишнім чоловіком у нас не було жодної недомовленості. Він одружився з дівчиною, в яку тоді закохався, у них міцна родина, є свої діти, з якими дочка нормально спілкується.
Дочка нормально сприймала, що у тата є інша дружина і він з мамою не живе. Це вселяло мені надію, що коли я знайду свого чоловіка, проблем теж не буде.
Я не рвалася заміж чи завести стосунки. Були романи, але всі настільки несерйозні, що навіть із дочкою нікого не знайомила. У моєму розумінні краще вже жити одній, ніж брати будь-що, аби був мужик.
Але минулого року мені нарешті пощастило знайти свого чоловіка. Це кохання, це пристрасть. Я зрозуміла, що ось на нього я і чекала все життя.
Рік ми просто зустрічалися, він зробив пропозицію, яку я із задоволенням прийняла, а потім познайомила з ним дочку. Ось тут і стало все погано.
Дочка категорично відмовилася його сприймати, поводилася погано, хамила, психувала, вимагала, щоб я вибирала – або вона, або чоловік.
Я намагалася згладжувати кути, мій чоловік виявляв терпіння, хоча дочка поводилася з ним жахливо. Я думала, що вона звикне.
З нею розмовляла я, її батько теж намагався переконати, що все буде добре. Наводив у приклад свою сім’ю, що в нього є дружина, і я маю право вийти заміж. Всі переконували дочку, що в її житті нічого не зміниться, але все одно вона поводилася погано.
Додому ввечері не хотілося повертатися, бо там чекала чергова лайка, черговий скандал у виконанні підлітка, який взагалі некерований.
А два місяці тому мені зателефонував колишній. Він дуже напружено сказав, що треба терміново зустрітися і поговорити.
Під час зустрічі він розповів, що йому зателефонувала у сльозах донька та заявила, що ми на неї піймаємо руку. У мене від таких слів подих збився. Я дочку ніколи пальцем не чіпала, а мій чоловік тим більше. Він до неї зайвий раз навіть не звертається, не те що не торкається.
Колишній чоловік сказав, що дочка йому продемонструвала синець на руці, але оскільки він міг з’явитися від чого завгодно, а колишній все ж таки адекватний, він вирішив поговорити зі мною.
Я йому сказала, що якщо йому хочеться переконатися, я навіть погоджуюся встановити у квартирі камери, тільки не в спальні та не в санвузлі. Мені приховувати нічого, хай переконається, що я говорю правду. І взагалі подивиться в якому стресі ми живемо.
Цього не знадобилося. Колишній і сам не вірив у це, але сказав, що з дочкою треба щось вирішувати. Зрештою домовилися, що він забере її жити до себе, а там подивимося.
Радісна дочка переїхала до батька, а в нашій парі настав мир та спокій. Почалися два медові місяці. Жодних скандалів, жодних істерик та умов, тиша та спокій.
Перший місяць мені дочка не дзвонила взагалі, всі новини я дізнавалася від її батька. Потім почала сама дзвонити, а потім і плакатися, що хоче повернутися додому.
Дружина її батька – жінка строга, тож доньці складно. Одна річ, коли вона на кілька днів у гості приїжджала, їй багато прощали, а зараз вона там живе.
Я впевнена, що дочку не кривдять, її батько не дозволить, але дитина звикла до іншого, я до порядку ставлюся спокійніше, ніж дружина колишнього.
А ще дочка втомилася від братів, яких раптово виявилося надто багато. Вона ж звикла, що в мене вона одна, живе королівною, а тут постійно ще дві дитини.
Загалом, матуся, забери мене. А я не хочу. Я боюся, що те крихке щастя, яке у нас зараз є, знову розіб’ється через її істерики та крики.
Домовилися з її батьком, що ще місяць дочка поживе в нього, а потім побачимо. Якщо вона готова буде прийняти нову реальність, в якій у мене є чоловік, я заберу її, якщо ні, то житиме у батька. І що мені робити з цим відчуттям поганої мами?