– Діано, я не можу не бачити тебе, поки це сильніше мене

– Ну що мені з тобою робити? – сердито промовила Діана, – дитинство закінчилося Славко. Зрозумій, ти для мене пусте місце. Я тобі це повторюю майже кожен день, а ти вперто приходиш сюди, ну що за дитячий сад.

– Діано, я не можу не бачити тебе, поки це сильніше мене. Може коли небудть це пройде?– Це ніколи не пройде, якщо ти будеш тут тинятися кожен день, – злилася дівчина, – в сотий раз тобі кажу: ти для мене-пусте місце.

– Не злися Діанко, тобі це не личить. На добраніч, солодких снів тобі, – Славко посміхнувся і пішов геть.Славка в Діану закохався відразу ж, як тільки побачив її.Новенька Діана, в школу, де навчався Славко прийшла в шостому класі і її посадили разом з ним.

Діані теж сподобався Слава і вони як голка з ниткою, куди Слава туди і Діана.А тепер, коли шкільні роки позаду, Діана не бажала навіть бачити Славка, а юнак не бажав вірити в такі кардинальні зміни в Діані і в їх відносинах. Ну як так, він “пусте місце”? Не міг Славко з цим змиритися і кожен день чекав Діану біля її будинку.

Іноді чоловіки підвозили Діану на машині і Славкові від цього було нестерпно боляче. У такі хвилини він клявся самому собі, що більше не підійде до будинку дівчини, але на наступний день, до вечора ноги самі несли його до заповітної лавки.

А Діана, коли проводжав її чоловік до під’їзду, знала що там, на лавці, в тіні дерев сидить Славка, їй від цього було трохи не по собі, але вона думала: може, коли він побачить чоловіка поруч з нею, то він нарешті відстане від неї.-А що ви тут сидите щовечора? – Славка підняв голову і побачив поруч з собою смішну дівчинку.

Пустотливі веснянки на кирпатому носику дівчини здавалося пританцьовували коли вона посміхалася, а в світлі ліхтарів губи не втратили своєї яскравості, очі горіхового кольору завзято дивилися на юнака, а копиця яскраво рудого волосся здавалося світилася ореолом навколо милого обличчя дівчини.

Поруч з нею весело і радісно бігав і стрибав такий же рудий, як вона, пес.– Сижу і чекаю дива, але воно не відбувається.– А може бути не треба сидіти і чекати? Може потрібно встати прогулятися і пошукати його? – запитала дівчина, – ми з моїм Чарлі гуляємо щовечора, можемо взяти вас в свою компанію, будемо разом гуляти і шукати чудо.

Погоджуйтеся.Діана була здивована і навіть стривожена, вперше за стільки часу Славко не вийшов до неї на зустріч. Вона сповільнила крок і скоса позирала в бік лавки, але юнак не з’являвся. Їй стало цікаво, вона попрямувала до лави, лава була порожня. “Пусте місце” – її слова відгукнулися болем в її душі.

You cannot copy content of this page