Перебирали зараз з дружиною старі фотки. На деяких, нашим з нею дідам років на п’ять менше, ніж нам зараз. Погони, ордена, переможці … Коротше, згадалося …
Мій покійний дід пройшов всю війну в бронетанкових військах, був у званні капітана, мав багато орденів і медалей. Коли я був маленький, мої батьки розлучилися, і дід з бабусею забрали мене до себе. З ними я і жив до кінця їхніх днів. Дід мене фактично виховав, і його розповіді про війну я пам’ятаю, і можу переказати до сих пір.
Тепер суть: Сім років тому я познайомився з чарівною армянкою Олею. Вона старша за мене на шість років, але виглядала (і виглядає) як я. Буквально, на п’ятий день знайомства вона дала розлучилася зі своїм нареченим і переїхала до мене, відомому на всю округу раздолбаю.
Мої батьки оторопіли, а ось її родичі були в шоці. В шоці, як Сергій Звєрєв. Тато хотів набити мені ніс, але це не так просто, оскільки я все ж служив в ВДВ, і майбутній родич заспокоївся. Мама влаштовувала істерики з падінням на коліна і завиванням на весь наш двір. Але тут вже і з донькою було впоратися непросто, так як вона все це чула багато разів. Коротше жесть.
Загалом 1) Молодший на 6 років, 2) Єврей за національністю, 3) Без вищої освіти 4) Практично судимий 5) Оля хоче взяти моє прізвище, і т.д.
Справа йшла до весілля, і мої майбутні родичі пустили в хід важку артилерію: дідуся Армена. Незважаючи на свої 92 роки він зберігав повну ясність розуму. Було як раз 9 травня, і несподівано ввічливо мене запросили до діда, де збиралася вся велика вірменська родина. Типу, або тобі є чого соромитися? Гаразд. Оля мене заздалегідь налякала, як її дід вміє “тиснути” молодих хлопців. Нічого, кажу, якраз твоїй рідні оголосимо, що у тебе вже 2-ий місяць пішов … Ти мого діда не знала …
Сидимо, спілкуємося, випили. Мене після десятої чарки понесло розповідати про мого дідуся. Дід Армен, до цього цілком (всупереч побоюванням) доброзичливо дивився на мене і курив прямо за столом раптом спохмурнів. Спираючись на палицю встав, проходячи ляснув мене по плечу, підемо на кухню, покуримо. Всі дуже здивувалися. З кухні дід шугонув декількох родичів, які курили там і почалося …
– Повтори номер бригади де твій дід служив?
– №№№№ Ордена такого-то і такого-то окрема гвардійська танкова бригада. – з дитинства напам’ять знаю.
– А де війну закінчили?
– Під Прагою, а потім, в 1946 році їх на Україну перекинули, під Львів.
– Кажеш твій дід ремонтом замався?
– Чому? Він до жовтня 1944 командиром танкової роти був, а потім його танк підбили, його контузило, і списали на СПАМ. (Ремонтна частина, хто не знає).
– А його прізвище М ….. ч, – називає прізвище діда …
Я м’яко кажучи здивувався.- Тааак … А звідки ви …- на мене напало заїкання.
– А чому твоє прізвище Т … й?
– Тому що він мій дід по матері, а у мене по батькові.
– Я його бачив як тебе зараз … я командиром роти зв’язку був, при їх бригаді … Навряд чи він тобі про мене міг розповідати, друзями ми не були, але по службі спілкувалися періодично.
Я перерахував кілька прізвищ колег свого дідуся, і дідусеві Армену, всі крім одного або двох були знайомі. Я починав розповідати про цих людей, і він підхоплював мою розповідь, іноді поправляв. На очах старого вірменина стояли сльози.
– Ти її кохаешь? – запитав дід.
– А хіба ви це не зрозуміли?
– Такий же єврей, як і твій дід, питанням на питання говориш! – сказав він.
Більше ми не бачилися. До нашого весілля він не дожив. Її батькі люблять мене як рідного. Вони про сина і мріяли. У нас з Олею двоє дітей. Дід Рудольф і дід Армен! Спасибі Вам, що Ви були !!! Постараюся щоб правнуки Вас не розчарували.
