Рік тому я подружилася в інтернеті з одним добрим хлопцем, на ім’я Мансур. Говорили ми про різне, веселилися. Загалом було добре, і про почуття чи стосунки, не могло бути й мови. Але пізніше я все ж таки знайшла свою пару, вірніше – він знайшов мене.
Його звуть Руслан, він не грубий, спортсмен, хоч і не має великої мускулатури, зате статура ідеальна. Зовні він може і не гарний, але симпатичний. Робота є, хоч і непогана, але нормальна. До піжонів, які пускають пилюку в очі молодим дівчатам, він не належить, я в цьому переконалася з часом, і мені це подобається в ньому.
Руслан у мене закохався першим. Ні, він не вішався на мене, і не чіплявся з проханнями, але дав мені це зрозуміти натяками. В результаті я стала відповідати йому взаємністю. Весілля, доки я не закінчу університет, не плануємо, але нам приємно одне з одним.
Однак нещодавно Мансур, як мені здалося, також закохався в мене. Дійшло до того, що він запропонував мені «віртуальне кохання». Зрозуміло, я відмовилася, пославшись на те, що я на “це”, нехай і віртуальне, не мисливиця.
Закохатися я можу, але інтим ще не означає кохання. Мансур зізнався, що не вірить у кохання, тільки в симпатію, сам любити не може тепер. Виявилося, що він був для дівчат завжди тільки другом, вислуховував їхні проблеми, давав поради, і тепер страждає на комплекс неповноцінності.
З ним раніше мало хто спілкувався. Я вирішила його хоч трохи підбадьорити, сказавши, що в нього ще все попереду. Дружбу нашу ми таки продовжили, але для мене дуже важливі стосунки з Русланом.
Здавалося, все позаду, але Мансур все одно хоче бачити відверті фото зі мною і збирається, попри мої відмовки та попередження, скинути мені такі самі свої фото. З Русланом стосунки, як і раніше, відмінні, і я боюся, що якщо він дізнається про це, то все можуть рухнути. Але й образити Мансура не хочу, адже як просто друг, він зовсім непоганий.
