– Діти приїхали до тебе відпочивати, а не орати на городі! – Обурився брат

Валерія з дитинства любила тишу та природу. Коли вони з братом були маленькими, то часто приїжджали до бабусі в село. Лєра із задоволенням допомагала їй по дому та на городі, а ось Гена постійно бурчав:

– Набридли ці колорадські жуки! Навіщо їх взагалі збирати у банку? Невже не можна просто залити їх отрутою?

– Ця отрута потім до тебе й повернеться у тарілці. Тож збирай і мовчи краще, – бурмотіла у відповідь бабуся.

З того часу у Геннадія залишилася дитяча травма: він терпіти не міг усе, що було пов’язане із землею та городом. Але коли у дорослому віці Лєра купила дачу, брат щиро зрадів.

– Молодець! Житло за містом – це дуже вигідна інвестиція, – сказав він.

Проте Валерія про інвестиції навіть не думала. Вона просто мріяла про дачу й ось, нарешті, її бажання здійснилося.

Лєра купила не просто ділянку з похилим сараєм, а справжній райський куточок біля річки. На восьми сотках стояв невеликий, але затишний, комфортабельний будинок, а довкола вже ріс готовий сад.

Покупка виявилася недешевою, але Валерія спеціально обрала облагороджену ділянку, щоб можна було одразу заїхати та жити там, нічого не будуючи та не переробляючи.

З кінця квітня до листопада Валерія майже не з’являлася в місті. Робота дозволяла їй працювати віддалено.

Мобільний інтернет у дачному селищі ловив чудово, а за продуктами можна було пішки ходити в магазинчик у сусідньому селі.

Періодично Лєрі дзвонив Гена і питав:

– Привіт, сестричко! Чим займаєшся?

– Та ось полуницю збираю. Заморожу, щоб взимку пироги з ягід пекти.

– А як же варення? Пам’ятаєш, ти обіцяла мені баночку?

– Варення зроблю з малини та жимолості, але вони ще не дозріли.

– Ну гаразд, якщо так. Тільки про мене не забувай, коли заготівлі закручуватимеш.

– Не забуду! – сміялася у відповідь Лєра.

Вона любила пригощати родичів домашніми консервами. Валерія взагалі любила все, що пов’язане із садом. Попередні господарі залишили їй справжній скарб – теплицю, а також безліч ягідних кущів та плодових дерев.

Влітку кухня дівчини перетворювалася на маленьку фабрику домашніх заготівель. Лєра робила не тільки варення та джеми, а й компоти, сушені фруктові чипси, пастилу та повидло.

Полиці у льоху, що знаходився прямо на ділянці, швидко заповнювалися банками. Родичі із задоволенням розбирали заготівлі, зокрема й Геннадій. Спробувавши їх, він завжди цмокав і радісно видавав:

– М-м-м, нічого смачнішого не їв! У тебе справжній талант дачниці!

Лєра лише сміялася у відповідь і складала братові банки у пакет.

Так минуло два роки. А на третій, на початку літа, Валерії несподівано зателефонувала невістка. Дружина Геннадія слізно попросила її:

– Лєро, будь ласка, дозволь мені привезти до тебе дітей хоча б на кілька тижнів. Ми з Геною зовсім запрацювалися, а вони на канікулах цілими днями сидять удома в телефонах та комп’ютерах. Може, хоч у тебе повітрям подихають.

Валерія довго не думала. Племінників вона любила і тому охоче погодилася прийняти їх у себе.

Коли дванадцятирічний Давид і дев’ятирічний Марк з’явилися на порозі, тітка відразу їх попередила:

– Вдень я працюю, тож прошу тиші. А ось вечорами можете веселитися скільки завгодно. До речі, я на вас дуже розраховую. Допоможете мені по господарству та на городі?

– Звичайно! – дружно погодилися хлопчики.

Перший день пройшов непогано. До самого вечора Валерія просиділа за комп’ютером. Племінники, як і обіцяли, поводилися тихо.

Лєра була задоволена, що діти не заважали їй працювати, але говорячи про тишу, вона мала на увазі зовсім інше.

Тітка хотіла, щоб хлопці проводили час на вулиці. Адже погода стояла чудова, а поряд протікала річка. Але замість того, щоб засмагати та купатися, племінники безвилазно сиділи в телефонах.

– Невже вам подобається сидіти вдома? – посміхнувшись, спитала Лєра.

– А що нам робити? – знизав плечима Давид.

– На вулиці грати!

– Ось ще! Ми краще пограємо в телефон, – підхопив Марк.

Лєру це здивувало. У її дев’ять років вона майже не була вдома, а племінники, навпаки, носа не показували на вулицю.

На другий та третій день все повторилося. Поки сусідські діти плескалися на річці, Давид та Марк лежали на дивані.

Тоді Валерія вирішила взяти все у свої руки.

– Так, діти! – командним голосом вигукнула вона. – Прибираємо гаджети, взуваємо калоші та виходимо на город поливати грядки!

Лєра думала, що хлопці радо допоможуть їй, адже вони обіцяли. Але ні Марк, ні Давид не горіли бажанням братися до роботи.

– Ух, як не хочеться… Там жарко, – скаржилися вони.

– Нічого не жарко. Вже вечір, – заперечила Лєра.

У городі племінники косилися на тітку так, ніби вона запропонувала їм не поливати помідори зі шланга, а розвантажувати фуру з цеглою. Валерії це здалося навіть кумедним.

Наступного дня вона вигадала для дітей нове заняття.

– Беріть відерця! Давиде, ти збиратимеш чорну смородину, а Марк – червону. Увечері зробимо джем разом, а потім я напечу млинців, і замість вечері у нас буде чудовий десерт!

Ця, начебто, приваблива ідея не сподобалася хлопчикам. Попри те що робота була не складною, вони знову скорчили незадоволені обличчя.

Так, з виглядом, ніби роблять трудовий подвиг, племінники Валерії іноді прополювали грядки, підв’язували кущі з помідорами та збирали огірки, щоб тітка змогла їх засолити.

Щоразу їхнє невдоволення зростало, але Лєра не вважала, що вчиняє погано, просячи хлопців про допомогу.

І ось одного разу їй зателефонував брат.

– Ти що там влаштувала? – не привітавшись, випалив він.

– У якому сенсі? – Не зрозуміла Валерія.

– Сьогодні Марк дзвонив. Плакав, сказав, що ти їх, як рабів, на плантаціях експлуатуєш! Діти приїхали до тебе відпочивати, а не орати на городі!

Лєра розгубилася.

– Які ще плантації? Вони по пів години на день допомагають мені: то ягоди зберуть, то поллють, то прополюють. Все ж краще, ніж цілий день у телефоні сидіти.

– Ні, я не дозволю їх експлуатувати! Дай дітям спокій! – відрізав Гена. – Я досі пам’ятаю, як бабуся змушувала мене картоплю під палючим сонцем підгортати. І я не дозволю, щоб мої діти мали таку ж психологічну травму.

Валерія спочатку посміялася зі слів брата, а потім заговорила серйозно:

– У мене немає картоплі, і я не прошу твоїх дітей копати город. Я не змушую їх працювати з ранку до вечора.

– Пів години легкої допомоги за цілий день відпочинку, це не експлуатація. Я готую їм, стежу за ними, а на подяку прошу хоч трохи допомогти мені. Що у цьому поганого?

– Ні, не чіпляйся до них! Нехай займаються своїми справами. А якщо тобі подобається копатися в землі – і копайся сама, – розлютився Гена.

Слова брата дуже образили Лєру. Щороку саме він першим питав:

– Варення вже зварила? Компоти будуть?

А тепер обурювався через те, що вона просить його синів збирати ягоди чи овочі для заготівель.

Валерія спокійно вислухала всі докори Геннадія, а потім заявила:

– Добре. Тоді приїжджай та забирай дітей. І, до речі, варення, джем та компоти у мене більше не проси.

– Їх можна зробити тільки працюючи. А якщо ти ставишся до цього так категорично, то й закруток надалі не буде.

На тому кінці дроту повисла пауза.

– Що? – ахнув Гена.

– Ти все чув. Якщо вважаєш, що я жахлива тітка і неправильно поводжуся з твоїми дітьми, то їм краще відпочивати в якомусь таборі! Сподіваюся, тобі вдасться знайти путівку за найвигіднішою ціною.

Сказавши це, Лєра поклала слухавку і продовжила пропалювати грядки на самоті. Після скарги батькові діти сподівалися, що тепер тітка від них відстане, і вони зможуть спокійно лежати на дивані з телефонами.

Але сталося щось несподіване. Через двадцять хвилин після розмови двері будинку відчинилися, і з них вийшли обидва племінники. Вони підійшли до Лєри й, не підводячи від сорому очей, майже одночасно запитали:

– Тьотю Лєро, вибач, що поскаржилися. Не проганяй нас. Давай ми тобі допоможемо.

Валерія здивувалася такими змінами, але знаку не подала.

За кілька годин хлопці зібрали всю смородину з кущів, огірки та навіть встигли полити помідори.

– Ну, втомилися? – сміючись, спитала Лєра.

– Втомилися, – зітхнувши, відповіли діти.

– Нічого, йдіть до хати та мийте руки. Зараз повечеряємо, а ввечері розпалимо багаття і смажитимемо маршмелоу на паличках.

– Ура! – радісно вигукнули хлопці й побігли до хати.

Відпочинок біля вогнища після плідної роботи настільки сподобався дітям, що наступного дня вони стали просити тітку дати їм завдання.

– Якщо ми все зробимо, то підемо купатися? – питали вони.

– Звичайно! Ще й вудки візьмемо. Наловимо карасів і посмажимо їх просто на вулиці, – відповіла Лєра.

– Супер! Класно! – раділи племінники.

Так, відпочинок, який спочатку зводився до сидіння в телефонах, перетворився на насичене та захопливе проводження часу. Марк і Давид перестали скаржитися батькові, а коли настав час, зовсім не хотіли їхати з дачі тітоньки.

Побачивши засмаглих та задоволених синів, Гена сказав сестрі:

– Ти це, вибач, що нагрубив. Ти все правильно робила. Їм справді корисно іноді відриватися від гаджетів. Ми самі їх надто розпестили.

– Добре, що ти це зрозумів, – усміхнулася Валерія і простягла братові величезний пакунок із закрутками…

Пишіть в коментарях, як би ви вчинили в цій ситуації, ставт вподобайки!